Уперше опубліковано: 30.07.2018
Авторка перекладу: Світлана
Під час Холодної війни, що закінчилася розвалом совка, і Захід, і Схід не прагнули прямого використання сили один проти одного. Скоріше це була демонстрація можливостей. Сторони прямо чи опосередковано демонстрували свою міць, щоб потенційний противник не вважав опонента слабким і не вирішив розправитися з ним одним стрімким ударом. Із цього випливає, що більшість зразків зброї проєктувалися, випускалися, ставилися на озброєння і списувалися, так і не вступивши в реальний бій. Те, що продавалося за кордон і брало участь у бойових діях, майже завжди використовувалося не як частина єдиного комплексу збройних сил країни-виробника, а як елемент іншої системи, де ця зброя проявляла себе краще чи гірше, ніж очікувалося, але однозначно – не так, як її застосовував би совок чи Штати, наприклад. Це означає, що сторони порівнювали можливості умовно однотипних систем озброєнь у їхньому потенціалі, а не у проявленому варіанті. Коли ж справа доходила до комплексного застосування систем озброєнь, то виявлялося, що очікування, які покладалися на них у потенціалі, не проявляли себе тією мірою, як очікувалося.
У американців була В’єтнамська війна, а у совка – Афганістан, і в обох випадках сучасні, нашпиговані новітніми системами озброєнь армії не здобули вікторії. Вже тоді стало зрозуміло, що всі ті гори зброї, якими противники брязкали один проти одного, навряд чи спрацюють розрахованим чином. А це означає, що перерахування кількості сил і засобів конкретної армії аж ніяк не може лінійно впливати на результат бою. Це показали згадані вище війни та кілька воєн, які виграв Ізраїль. Якщо для кожного епізоду будувати таблиці і на дві сторони розкидати літаки, танки, солдатиків, ракети та інше, то арабська сторона завжди мала беззаперечну перевагу, а в неї за спиною маячив совок, який забезпечував ресурсами війська цих країн. Проте розгром арабів став постійним та закономірним.
При цьому важливо розуміти, що Штати стояли за Південним В’єтнамом і стали для нього ресурсною базою, а потім – і відкритим військовим союзником. Те саме робив і совок із Північним В’єтнамом, але порівнювати ресурси совка і Штатів тоді було смішно. Проте Штати та їхні союзники зазнали поразки. Совок зазнав поразки на Близькому Сході, незважаючи на коаліцію із усіх сусідів Ізраїлю. Той самий совок програв війну в Афганістані, де йому не протистояла навіть регулярна армія.
Тобто дивитися в довідник і вираховувати, у скільки разів у рф більша армія, її бюджет, і на цьому робити висновки про вагову категорію рф та України – навряд чи коректно.
Це тому, що рф справді має більше танків, літаків, ракет, особового складу, ресурсів, мобілізаційних резервів та інших важливих компонентів військової міці, але, як ми вказали вище, все це може не спрацювати і не спрацьовує. Це відбувається тому, що армія, яка стоїть, – одне, а яка воює – інше. Яка користь від чисельної переваги в якихось компонентах чи навіть у наявності ядерної зброї, якщо це не можна відкрито застосувати під час наступальної операції? Штати могли стерти Північний В’єтнам на попіл, але не стерли, совок міг те саме зробити з Афганістаном чи Ізраїлем, але теж не зміг цього використати. Мало того, в цих конфліктах обидві країни не змогли навіть повністю використати свій неядерний потенціал. Вони могли б багаторазово наростити свою присутність у В’єтнамі та Афгані, але не змогли це зробити. Обставини їм цього не дозволили. Це означає, що на арифметику, яка відображає кількісні характеристики тієї чи іншої армії, слід накладати й ті обставини, які здатні суттєво скувати дії аж до програшу в кампанії.
Такі обставини найчастіше є зовнішніми і часто створюються противником або його союзниками. Як можна серйозно міркувати про перспективи війни, якщо у всій формулі не враховано знижувального та підвищувального коефіцієнтів ефективності збройних сил? Що зі свого потенціалу сторона зможе застосувати, а що – ні, це може бути зумовлено політичними або військовими чинниками, і в історії є маса фактів, які показують, що країна з відносно невеликим військовим потенціалом змогла на рівних протистояти військовому монстру, всі характеристики якого багаторазово перевищують її можливості. Фінляндія вам на приклад. Міг би совок її розчавити? Потенційно – так, але на практиці він не зміг використати всі свої ресурси через безліч причин. Висловимо цю думку ще простіше. Чи хотів совок перемогти й захопити всю Суомі? Безумовно, хотів і, звісно, мав для цього відповідні сили й засоби, але не зміг цього зробити, тому що його військова міць зазнала впливу знижувального коефіцієнта, з яким більшовики нічого не змогли вдіяти.
Ці спостереження допоможуть нам оцінити й нинішню ситуацію.
(Далі буде)