У багатьох коментарях навіть наших експертів та аналітиків лунає думка про те, що Україна та рф – з різних вагових категорій у плані військового потенціалу. І тут сперечатися нема про що, просто потрібно уважно прочитати фразу. Йдеться саме про потенціал, і якщо читати або слухати таких собі Караганова, Ель Мюрида та інших діячів із Зовнішньої Монголії, то на третьому ході дискусії вони переходять на володіння ядерною зброєю та ядерний попіл. Більш стримані й не такі затяті товариші, які чудово пам’ятають, що в Нюрнберзі на вішалку пішов і запеклий пропагандон, ідуть у більш розлогі міркування, як-от: «Ну, от дивіться, скільки у нас танків, а в них (тобто у нас)». Далі йде перерахування «Іскандерів», «Ярсів», підводного авіаносця «Козьма Прудков» та інших зразків, які не мають аналогів і назавжди обігнали всіх підряд.
Але що ми бачимо у плані реалізації цього чудового потенціалу? Якщо хтось відстежував риторику московитів з приводу арабо-ізраїльських воєн або двох воєн у Затоці, то міг прочитати кілотонни коментарів про те, що вся справа у криворуких арабах, які неправильно юзали прекрасну совково-російську техніку, мовляв, якби вони самі її використовували, то було б усім гаряче. Однак при ближчому розгляді завжди виявляється, що на місці були або самі російські військові, або цивільні фахівці від розробника, які й керували цією чудовою технікою, що незмінно перетворювалася на Клондайк для збирачів вторинної сировини.
Крім того, щойно совок, а потім – і московія встромляють свої роги в якийсь конфлікт, чи то в Лівані, Сирії, Афганістані чи Чечні, перше, що робиться, – закриваються дані про втрати. Це щоб сторонній спостерігач не міг порівняти, як упоралися з технікою криворукі араби та чистопородні нібелунги з Верхньовонюченська чи Сиктивкара. Що характерно, втрати закриваються перед початком заходу, а не в його ході. Це означає, що самі червоноармійці чудово розуміють, що у відкритій бійці трупів буде стільки, що братські могили треба буде сором’язливо ховати або кликати на допомогу мобільні крематорії. Тому перед початком заходу ставиться гриф «Таємно» на дані про втрати, і пішла-поїхала. Баби ще народять.
Але ось постає запитання про те, чому, наприклад, совок не переміг в Афганістані. Там воювала одна армія, хоч і на ротаційній основі. Як для бойових дій з відсутніми регулярними військами противника – це нормально, адже совок міг там розгорнути і дві, і три армії, поставивши гарнізони в кожен кишлак. Ці армії були, і їх цілком можна було загнати будувати соціалізм в одному окремому опіумному колгоспі, але цього не було зроблено не тому, що москва не хотіла перемогти, а тому, що низка обставин не давали такої можливості. Начебто і армія величезна, і танків стільки, що якщо їх поставити один на одного, можна було б дістатися до Місяця. Але не склалося вікторії. Бажання було, а перемоги – немає.
Те ж саме трапилося і в Чечні. Військової перемоги там не сталося ні в Першій, ні у Другій війні. Причому якщо в першому варіанті Єльцин ще якось намагався зберегти обличчя і не йти на вже зовсім відверті воєнні злочини, хоча їх було достатньо, то у Другій війні путін вирішив йти по пояс у крові і скоювати всі злочини, за які в Гаагу потягли Милошевича і Караджича, тільки в більших розмірах. І що в підсумку? Путін став знищувати населені пункти разом із населенням, а населення ставало дедалі ворожішим, і тоді в хід пішов підкуп та особисті зобов’язання про довічну компенсацію збитків. Це – не військова перемога. Будь-яка, але не військова. І це за наявності всіх танків, ракет і ядерних боєголовок.
Те ж саме зараз у Сирії. Є танки, новіші, є літаки – теж нові, є ракети і все ті ж самі боєголовки, а перемоги немає і не передбачається. Мало того, з Наполеона путін перетворився на його антипода – Олександра 1, армію якого використовували всі, хто хотів, а сам він дивився на все з відкритою рукавичкою та отримував липові доповіді Кутузова про перемоги.
Але ж путін дуже хотів здобути ефектну перемогу в Сирії. Тут немає жодних сумнівів. Просто не станемо занурюватися в ту безліч аспектів, які мала містити ця перемога, але не сталося. Тричі заявляючи про перемогу, путін створив аналог закопування мерця на «біс». Тому рівняти потенціали і те, що ці потенціали можуть явити на виході, – марна справа. Противник може відіграти невійськовими засобами значно ефективніше, ніж зброєю. Крім того, можуть виникнути й інші обставини, які створять смертельні проблеми лише за бажання використати весь потенціал.
А тепер – до наших справ.
(Далі буде)