На наш погляд, дуже далекі підступи до такого стану забезпечила когорта «письменників», які казна-звідки взялися в рф і за кілька років наповнили книжковий ринок літературою досить незвичного для того часу змісту. Це були серії постапокаліптичних романів, де змальовувалося життя після ядерної чи якоїсь іншої катастрофи. З’явилася навіть ціла епідемія таких творінь під загальним брендом «Метро». На тему цих книжок було створено комп’ютерні ігри та інше. Мешканці Донецька чи Макіївки, напевно, читали таку літературу, але не могли навіть уявити, що цей сюр стане їхнім власним життям.

Метою цих книжок загалом було привчити людей жити у підвалах, метро та інших екстремальних місцях. Але найголовніше – в цих «творах» усі дійові особи займаються добуванням «хабаря», тобто захопленням чогось у когось або десь у важкодоступному місці. Є навіть роман із промовистою назвою «Мародер». Причому у всіх цих книжках розповідається про те, що люди, які вижили, паразитують на тому, що залишилося від «жирних часів». Ніхто й нічого не виробляє, але мріє натрапити на місце з масою нічийних ніштяків або ж вдало пограбувати когось, щоб заволодіти чужими ніштяками.

Таким варивом годували публіку, і не лише російську, років десять-дванадцять, доки що це не стало елементом «масової культури». Ці книжки стали найбільш читаними як у паперовому, так і в електронному вигляді. Дійшло до того, що у пристойній компанії за ім’я Есхіла можна було отримати по морді. І що найцікавіше, цю погань читали цілком адекватні люди, які заради інтересу та описів подробиць зброї чи місць проживання головних героїв прочитували десятки цих романів. Для них це стало чимось на кшталт розв’язування кросвордів. Але давно помічено, що кількість неминуче переросте в якість. І вона переросла.

Напевно, війна у Грузії стала пробною кулею готовності російського суспільства прийняти статус рф як воюючої країни. Причому не просто воюючої, а з наслідками, описаними в романі. Як з’ясувалося, публіка увійшла у потрібний стан швидко та якісно. Після Грузії можна було починати війну будь-якого масштабу, але армія ще не була до цього готова.

Тобто Криголам дуже якісно пройшовся по мізках росіян, і тепер вони сприймають навколишню реальність крізь призму кілотонн літератури, яку на них виплеснули доти не відомі письменники. Що характерно, так звана «творча інтелігенція», що була зобов’язана здійняти тривогу ще на тій далекій стадії підготовки суспільства до війни та поневірянь, звично змовчала і дала цьому валу псевдолітератури деформувати світогляд цілого покоління своїх співгромадян.

У цьому випадку досить показовими виявляються спогади Корнія Чуковського про те, як йому розповів свою історію один із приятелів. Ми дамо її короткий переказ, бо він тут якнайбільше доречний.

Отже, один освічений та інтелігентний чоловік волею долі залишився без житла, і йому вдалося зупинитися у залізничного сторожа чи наглядача в його убогій халупі. За це інтелігент став учити сторожа грамоти. Справа рухалася дуже важко, бо сторож був відверто тупий. Проте він мріяв стати провідником пасажирських поїздів, але для цього треба було скласти нехитрі іспити. Інтелігент вирішив допомогти йому в цьому і таки втовкмачив у нього необхідний обсяг знань.

Після цього сталося дві речі. Сторож – склав іспити і став провідником пасажирського поїзда, а інтелігента посадили у в’язницю за антирадянщину.

Через роки інтелігент звільнився, а набагато пізніше, після зміни влади, він отримав можливість ознайомитися з матеріалами своєї справи. Як виявилося, донос на нього написав той самий сторож, якого він навчив грамоти. Тут було описано випадок, коли інтелігент зробив більше, ніж потрібно, а в нашому випадку інтелігенція не зробила того, що зобов’язана була зробити, але наслідки в обох випадках виявилися сумними.

Словом, уже багато спостерігачів помічали, що шар цивілізації, який лежить на плечах людства, насправді не надто товстий, і змести його – не дуже складно. Просто дивно, що в рф це вдалося зробити в такий недолугий та нехитрий спосіб. Але справу вже зроблено, і повернути цю масу внутрішньо здичавілого населення вже неможливо. Принаймні – не розділивши його на невеликі популяції, з якими можна провести процедури, подібні до німецької денацифікації. Іншого виходу вже немає.

10 коментар до “Криголам деградації (Частина 2)”
  1. … “Хабар” – це зі Стругацьких і потім дуже популярної української гри “Сталкер”.. Але не думаю, що саме це стало криголамом. Найбільшу роль тут зіграли не книжки а телебачення. Якось різко після “Санта Барбари” і “Спасателей Малібу” з 1997 почали виходити російські мілітарні фільми і серіали, як то “Солдати”, “Кадети” (після якого виросло число бажаючих вступити до військових вчилищ), “9-та рота”, “Грозові ворота” – про Чечню та Афган. Поряд з цим з”явились фільми про героїку війни 41-45 – “Снайпер”, “Диверсанти”… і т.і. Хронологію виходу можна відслідкувати, я це робив, але не записав чомусь..
    Тобто накачка мілітаризмом в РФ запустилася з 1997 року (напевно після Мюнхенскього спічу Пуйла в 1996) й йшла там наростаючими темпами…
    А ви кажете – хабар і метро… )))

    1. “…накачка мілітаризмом в РФ запустилася з 1997 року (напевно після Мюнхенскього спічу Пуйла в 1996)” – на 10 років прибрехали. Мюнхенський спіч був у лютому 2007… Хоча на хронологію це не дуже впливає. Як раз з початку 2000-х почалася мілітаристська накачка населення мордору…

    2. > … “Хабар” – це зі Стругацьких
       
      А саме з твору “Пікнік на узбіччі”. В якому також був ресторан “Борщ”.
       
      > і потім дуже популярної української гри “Сталкер”..
       
      Зробленої за мотивами цього твору.

    3. (Мю́нхенская речь — речь, произнесённая президентом Российской Федерации Владимиром Путиным на 43-й Мюнхенской конференции по безопасности 10 февраля 2007 года. ) Вікіпедія.

  2. І відповідно “накачка мілітаризмом” також з 2007 року. Дивно, що але я чомусь частенько путаю ці роки -1996-2006… )))

  3. Метро, Сталкер, Atomic Heart , інші ігри, фільми та книжки є плагіагом популярних американських постапокалептичних оригіналів типу Мед Макс, Водний світ, Fallout, HalfLife, BioShock, та внших. Іноді досить вдалими, але з величезною кількістю совкодрочерства та вихвалення совку і НКВС. А серіали взагалі стали просто пропагандою “права сильного” та різноманітних силових відомств, які борються “за все хорошее” проти всіх поганих, своїх та зовнішніх.

  4. Особисто я помітив це різке зростання прихованої пропаганди у всьому приблизно з початком підготовки війни з Грузією, у 2007-2008. Вона полізла звідусюди, з їхнього і нашого(але по факту їхнього) телебачення, сайтів новин, компьютерных ігор, фільмів, серіалів. Звісно з їхніх однокласників і вконтактів. Навіть на спеціалізованих, але популярних автомобільних, айтішних та інших технічних форумах, де просто специ обмінювались інфою. Зараз вже зрозуміло, що це було. А тоді я, наївний, ще пробував з ними спілкуватись, сперечатись…

  5. Ого, так!
    Русня розважалась – як могла. Книги з альтернативної із_Тори_я, про попаданців, інший СІ, саміздат. При чому – для будь якої публіки, освіти та світоглядів. Це і Маркєєв, і Лук’янєнки, і Юрасік Нікітін з Харкова, і багато інших, що несли узкоізЫким рашизм, вялічіє та скрєпність.
    Навіть бАріс аКунін приклав до ЦЬОГО свої лапи.
    Але, коли вчився в совєцкій школі, прочитав і Толстоєвського, і Сашку Гарматного, і лЄрмонта – все гівно, яке кацапи видають за кУльтуру, виробився природній інстинкт гидлИвості. А коли прочитав та переглянув екранізацію Хвєді Достоєвського Бєси – все стало на свої місця. До речі, раджу прочитати Бєси психологам, слідчим та іншим, щоб виробити гидливість до всіх узкіх, як 200-тих, так і решти…
    Я б не став когось вважати криголамом, скоріше – тим, хто залишає подряпину на автомобілі та класичне рівняння з Х, У та Й. Ця подряпина з середини та пропаганда руSSкого міра ззовні швидко зруйнували тонкий шар пристойності, нанесений колись совком, як шар шоколаду на плЬомбірі по 28 коп…

  6. > Що характерно, так звана «творча інтелігенція», що була зобов’язана здійняти тривогу ще на тій далекій стадії підготовки суспільства до війни та поневірянь, звично змовчала і дала цьому валу псевдолітератури деформувати світогляд цілого покоління своїх співгромадян.
    В принципі, Акунін так і сказав. Мовляв, поки ми всі займалися видавництвом і гонялися за підвищенням тиражів, то прогавили той момент коли стадо остаточно зкуривилось.

Коментарі закриті.