Уперше опубліковано: 31.08.2017
Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Невгамовний імператор»
Імператор спав тривожно, втім, як і останні кілька років. Закордонний прилад на його зап’ястку показав лише 37 хвилин глибокого сну, і той був уривками. Спочатку він прокинувся від того, що снився йому він сам, але не у вигляді стерха, а у вигляді ведмедя. Обличчя було повністю ведмеже, але не впізнати імператора було неможливо. Ті ж самі риб’ячі очі, вологі губи та лисина. Адже лисих ведмедів не буває. Спершу він бачив себе з боку крупно, у вигляді портрета, потім сон від’їхав трохи далі, і він побачив, що на лівому вусі ведмедя висить щось середнє між шапкою-вушанкою і папахою з зіркою попереду. Ікла були на місці, і вигляд був досить грізний та хижий. Він хотів розглянути ще кігті, але ведмідь у лапах тримав балалайку, і кігтів не було видно. Як не дивно, наявність музичного інструмента не псувала страшного вигляду, бо оскал пащі перекривав і вушанку, і балалайку. Але потім сон відступив ще далі, і він зрозумів, чому звір має такий оскал. Він був зайнятий реалізацією ведмежої хвороби і практично все навколо вже реалізував, а оскал виражав швидше муку, ніж лють.
І тут він прокинувся від кошмару і дивного звуку цокання. Розплющивши очі, він виявив особистого охоронця Ролшнугіна, який дбайливо розправляв його, імператора, шарф, на спинці крісла. Тут же він побачив і джерело цокання – золоту табакерку на приліжковому столику. Мабуть, охоронець її ненароком зачепив. Йому вже натякали на символізм табакерки, але так ніхто нічого до пуття й не сказав. Одного разу, коли він уночі приймав своїх пітерських корешів по дитячому підворіттю, які раптово стали мільярдерами, він обіграв табакерку так, щоб тема закрилася. На черговий натяк Ігорка Сєчина він йому відповів: «Ти знаєш, начальнику, я не курю, але в камері – знадобиться»*. Жарт гумору сподобався всім, і всі засміялися, знаходячи в ньому свій сенс.
До ранку було ще довго, і він розслабив ремінь на улюблених штанах, у яких він любить їздити на своєму конику, і, нарешті, зняв шолом пілота винищувача та берці. Треба спати. Він заснув.
Дуже швидко став плестися сон. Начебто він перебував на своїй супер’яхті, записаній на ім’я Алішера Усманова, де вони були удвох, згадуючи найпікантніші епізоди життя. Алішер міг розповісти багато зі свого сексуального минулого, та й імператор був не промах. Словом, вони були удвох на величезній яхті, а навколо них стояли авіаносець «Кузя» і чомусь три підводні човни «Курськ», а в небі літав колами літак ФАК-ПА, сигналячи посадковими вогнями танкові «Армата», який стояв удалині на мілководді. Словом, люди похилого віку поринули в обговорення своїх розваг, де в кожного був свій власний коник. А паралельно вони грали в лише їм відому гру. Уподібнюючись римському імператору Нерону, путін займався відчайдушною обжерливістю, поглинаючи рідкісну і дуже дорогу їжу. Усманов теж знався на такій розвазі, а тому вони між собою тримали парі, хто більше з’їсть за раз чорної ікри. Точніше, ікра була біла, хоч і осетрова. Її добувають на південному узбережжі Каспію, в Ірані. Звідти вона й потрапляє на стіл путіна. Грошей коштує шалених, але хто ж їх рахує. Грали на інтерес. Відкривають по банці та їдять ложками. Запивати можна лише вином, виготовленим із врожаю особистого виноградника путіна в Іспанії. Більше – нічого. Лише ікра. Для того щоб така гра мала хоч якусь інтригу, вони завжди грали на інтерес – ставили на кін якусь дрібницю, зазвичай це було три-чотири мільярди доларів. Воно й виграш не аби який, і програш непомітний. Словом, розважалися як могли.
І тут настала черга путіна йти до холодильника по чергову пару банок ікри. Поки що вони йшли ніздря в ніздрю, і ніхто ще не збирався здаватися. Путін потягнув ручку холодильника і знову прокинувся. По-перше, він знову почув це цокання, і прокинувшись, побачив того ж самого вартового, що стояв з відсутнім виглядом. Але не тільки це його розбудило. Він злякався виду, що відкрився всередині холодильника. Там він побачив величезну усміхнену пику сина генпрокурора Чайки, зі шмарклями, що замерзли під носом, і залишками ікри на губах.
Коротше кажучи, він прокинувся остаточно і вирішив уже не лягати. Пройшовши до сусідньої кімнати, він звично скочив на коня, і вже потягся був по гвинтівку, але зрозумів, що на вулиці ніч і що це – не зовсім гарна ідея. Намагаючись розважити себе хоч чимось, імператор вирішив зайнятися державними справами і зробити щось корисне: або надіслати свій портрет Ірочці Тридиркіній з Іркутська, яка давно просила грошей на лікування в Німеччині, або розпочати невелику, але переможну війну. Для цього йому потрібен був міністр закордонних справ.
Лавров відгукнувся не відразу, тільки після шостого гудка у слухавці путіна. Він щойно закінчив процес коксування другої ніздрі, і очі вистрибнули за орбіту пенсне, а тому він просто не міг взяти свій телефон до рук. Проте він зрозумів, що питання назріває серйозне, і йому треба терміново летіти до Сочі. На ходу він згадав про «прикуп», і йому стало трохи сумно через те, що він живе не в Сочі.
*Із х/ф «Місце зустрічі змінити не можна» – слова Кості Саприкіна, «Кірпіча»
(Далі буде)