Імператор з нетерпінням чекав на міністра закордонних справ, нервово прогулюючись по діагоналі величезного залу. Спеціально виписаний з Валаамського монастиря ієромонах Ксенофобій тихо увійшов до залу, викликаний охороною. Він був кимось на кшталт сповідника, і коли невгамовний імператор був явно не в собі, він завжди з’являвся з коробочками і пляшечками різного церковного зілля. Зрозуміло, що це був не ладан і не миро, там були інші засоби, надіслані єдиновірцями-аскетами з Колумбії, Афганістану та інших країн, де це добро зростає чудової якості. Цього разу він здивовано зупинився і, спостерігаючи за імператором, задоволено посміхався непомітною посмішкою, яку приховувала рясна борода.
– Таси нарізає*, – подумав монах, який мав великий досвід сидіння не тільки в монастирях, а й в інших місцях, не настільки віддалених.
Адже воно як вийшло. Ще за совка, задовго до імперії, він мав іти на строкову службу. Мав, але не пішов. На проводах, коли вже почав набирати обертів «сухий закон» імені Горбачова, самогону на всіх не вистачило, і під ранок він із сусіднім пацаном заліз до їхньої сільської крамниці, де виявили ящик портвейну «Три сімки». Що найприкріше, випити встигли лише одну пляшку, коли прийшов дільничний. Вмовити відпустити в армію – не вдалося, і замість служби у «дерев’яних військах» Ксенофобій, а в миру – Сергій Суходрищин, потрапив на свою першу ходку, і що характерно – довелося мати справу з деревом – валити ліс на Далекому Сході. Потім він ще кілька разів повертався приблизно в ті самі місця, але згодом вирішив піти в монастир, бо «пхнути по-пацанськи»** не дозволяло здоров’я. Так він і став братом у хресті Ксенофобієм. На Валаамі він якось варив юшку для путіна, і той відчув рідну душу. Путін не називав його чернечим ім’ям, а кликав закручено – «причетник із Компенхерста».
Словом, Путін учергове проходив діагональ залу, коли вдалині ляснула гармата «Армати», сповіщаючи третю годину ночі. Танкістам дозволялося стріляти бойовими снарядами в будь-яке місце поза резиденцією «Бичаров Ручєй». Іноді вони користувалися цим дозволом і палили у щось цікаве. Якось їм вдалося зрубати Ту-154, який щойно злетів, з бойовими гармоністами і балалаєчниками. Потім їх усю ніч вітав увесь персонал резиденції, а імператор особисто підніс стрільцю чарку горілки «Путінка» та хазяйський бутерброд із слабкосолоною севрюгою. Вранці ще орден вручив, Кутузова. Це був натяк на снайперську стрільбу, адже Кутузову не треба було мружити очі, коли цілишся.
Але тут почулися кроки міністра, і путін, заклавши долоню руки за лацкан свого водолазного костюма і поставивши ногу на антикварний барабан гвардії Наполеона, наказав впустити відвідувача. Серьога увійшов весь у краплях поту. Мокрим було навіть пенсне, а ніздрі взагалі загрозливо роздмухувалися. Але імператор стояв на барабані, аки скеля, незворушний і грізний. Крім того, барабан додавав йому 75 сантиметрів зросту.
– Ось що, люб’язний, – почав імператор, – що чути у світі? І чи не сталася десь війна?
– Звольте бачити, – почав було міністр, – ніяких нових воєн начебто немає, крім тих, що ви самі зволите вести.
Імператор покосився на міністра і суворо запитав:
– Хіба ми ведемо війни?
– Ну як же, як же? В Україні, в Сирії, ось у Кореї готуємо.
Імператор зітхнув, зліз із барабана, і заклавши руки за спину, пішов до свого письмового столу. Не обертаючись, він кинув міністрові:
– Знову взявся за коксохімію? Ти все забув?
– Як можна-с, – верескнув міністр, – я зняв маленьку пробу з нової партії. Небагато. Перед сном. Ви ж знаєте, як у мене погано зі сном?
Імператор не зміг стримати усмішку й зауважив:
– Як же не знати? Пілоти літака, на якому ти летів до Америки, казали, що від твого хропіння ледь крила не відірвалися. Вони навіть ляскали над фюзеляжем.
*Ходити по найдовшій прямій у тюремній камері.
**Підніматися у злодійській ієрархії.
(Далі буде)