– Намовляють вони. Ну, брехня ж це, чесне слово…
– Гаразд, цю тему закрили, але хіба ти забув, про що ми домовлялися? Ми не воюємо, Сергію, ніде не воюємо! У Сирії ми допомагаємо законно обраному президентові, а в Україні нас немає.
– Так, так. Забув.
– І в Ірані нас немає, і в Кореї нас нема.
– Я ось усе хотів уточнити, що мені відповідати на запити Ізраїлю, Штатів та інших країн щодо того, хто ж у Сирії застосував зарин? Що мені їм відповісти?
– А ти відповідай не симетрично, як ми відповіли на їхні помідори, сири та гусей. Так, щоб вони цього не могли очікувати.
– На жаль, мій розум не може тягатися з вашим у винахідливості, підкажіть старому, зробіть таку велику ласку.
Імператор недбало махнув рукою і знайшов справді неординарну відповідь, яку будь-кого поставить у глухий кут:
– Хто, хто? Скажи їм, кінь у пальто…
І тут повелитель почув, як у тому місці, де щойно стояв міністр, щось глухо впало, а потім пролунали ридання і благання:
– Ваше благородіє, ваше преосвященство, ваше сіятельство, ваша величносте…
– Ну, досить, досить! Два останні мене влаштовують. Чого ти так наполохався?
– Ваша величносте, не веліть стратити, веліть слово мовити!
– Мов, – відповів Путін і розкрив свою ядерну валізку. Він завжди так робив, коли ставало сумно. Раніше це була інша валізка, з різними іграшками з магазину для дорослих, але час минув і «Бобик здох», тож залишилася тільки ця валізка.
– Пожалійте старого. Не хочу на старість років у Гаагу!
– З чого б це?
– Ну як же, для всього світу я давно не Сергій Лавров, а Похмурий кінь або Кінь у пальто. Це ж буде явка з повинною!
– Гаразд, мій вірний Буцефале, мій старий Інцитате, вигадаємо щось інше. Ти от мені скажи, якщо ми жахнемо ядерною ракетою по Лос-Анджелесу чи Сан-Франциско, а скажемо, що це зробив той жирний кнур із Пхеньяна? Не подобається мені він, погляд у нього недобрий, та й не православний він зовсім. Однією ракетою – і одразу двох зайців. Як думка? Січеш?
Лаврова від цих слів кинуло в піт. Точніше, він спочатку думав, що це піт, але, будучи людиною досвідченою і кадровим дипломатом, він знав, що людина не може потіти тільки своєю нижньою частиною тіла або верхньою частиною штанів, тим більше – з двох боків одночасно. Путін помітив розгубленість на окулярах Лаврова і, похмуро махнувши рукою, відпустив усіх із такими словами:
– Вийдіть і уважно подумайте про це, а коли покличу, будьте готові доповісти по суті. А тепер імператор бажає подрімати.
Це ж не жарти, він ніколи не імітував роботу до обіду, бо до полудня зволив спочивати і рішуче не бачив підстав змінювати правила, навіть заради удару по Сан-Франциско.
– Ваше сіятельство, а за що ж Сан-Франциско? – вже на виході уточнив Лавров.
– Геї там, Сергію. Навіть гірше – педерасти.
– Але ж Александр Македонський, Чайковський, патріарх Кіріл…
– Ось за них і помстимося цим геям. Все, я – спати.
(Далі буде)