Резиденція знову поринула в тишу, але у приймальні точилася жвава розмова пошепки. Лавров та Ксенофобій шипіли на охоронця. Монах чіпко тримав своєю міцною десницею того за причинне місце і суворо шипів прямо у вухо:
– Прокляну тебе до сьомого коліна, віддам анафемі, ти згниєш живцем, якщо ще раз цокнеш табакеркою!
Не цокнув. За чверть години важка табакерка влучно лягла на скроню імператора, а щоб охоронець не схибив, Лавров і Ксенофобій придушили лисого шарфом, тягнучи кінці обмотаного навколо шиї шарфа в різні боки. Словом, імператор спочив.
На ранок зовні нічого не змінилося, але ближче до вечора стали помітні рішучі новації у всій федерації. Телеглядачі це зрозуміли з чергової програми Соловйова, де він грубо перебив гостя, який читав осанну путіну. Він удав, що не розчув і не розуміє, про що мова, а потім прямо запитав:
– Хто такий путін?
– Ну як же? – почав був гість.
– Немає жодного путіна і не було ніколи!
Десь у глибинці, сидячи біля телевізора, якийсь любитель настоянки глоду мало не проковтнув пляшечку і закричав дружині:
– Нюрко, значить «Уральські пельмені» не жартували! Нема ніякого Путіна, його не існує! І не було ніколи. От щойно сам Соловйов так сказав!
У той самий час на іншому телеканалі давав інтерв’ю міністр Шойгу. Він ще раз пояснював, що в Україні російських військ немає, а тих, хто намагається прикинутися росіянами, будуть виловлювати на кордоні та піддавати децимації. Журналіст уточнив:
– Тобто ви будете шикувати їх по десять осіб і кожного десятого розстріляєте?
– Ні, – відповів Шойгу, – ми будемо їх шикувати по десять і розстрілювати всіх.
Журналіст мало не проковтнув мікрофон і вирішив негайно повернути розмову в інше русло:
– А кажуть, що збитий малайзійський лайнер…
– Поки в Голландії пускають слину, ми знайшли винних і розстріляли разом із їхніми родинами та свійськими тваринами.
– А ось хімічна зброя в Сирії?
– Знайшли і розстріляли. Всіх. Навіть тих, хто був у їхній телефонній книзі. Дісталися до їхніх перукарів і дантистів. Знищили всіх.
– І все ж таки наші війська в Сирії…
– Вже поїхали люди, які їх усіх розстріляють за помилки в Алеппо, Пальмірі та інших місцях. Їх розстріляємо, техніку спалимо, а родичам скажемо, що нещасний випадок. Якщо не повірять – розстріляємо.
У резиденції «Бичаров Ручєй» щойно вимкнули мобільний крематорій, у якому знайшла упокоєння тушка імператора. Це питання закрито, але всі розуміли, що ось-ось доведеться кричати: «Король помер, хай живе король!»
Копняком, з оглушливим гуркотом, двері зали відчинилися, і вони побачили свого нового, молодого, повного сил та енергії імператора. Його червоний, підбитий горностаєм плащ майорів у променях надвечірнього сонця, і всім своїм виглядом він сигналізував, що старі часи безповоротно минули.
– Аллах акбар, Рамзане Ахматовичу, – сиплим голосом прокричав Лавров.
Наступник покосився на Лаврова і з хитрою посмішкою відповів:
– Воістину акбар! І, Серьожо, я востаннє чув своє ім’я та по батькові. Як правильно звучить мій титул? Бо ти ж знаєш, першого росіянина я вбив у 16 років, але ніколи не казав, що це був останній росіянин! – весело захихотів новий імператор, поклав руку на ядерну валізку і задумався про щось своє.
За важкою портьєрою кректав Ксенофобій: він терміново робив обрізання складаним ножем, з яким ніколи не розлучався. Ось і тепер він став у пригоді в зовсім незвичній справі. Хисту не вистачало, це ж не сонну артерію чи яремну вену різати, але все-таки.
А над містом Сочі поплив протяжний заклик муедзина до вечірнього намазу. Все змінилося навіть швидше, ніж на те можна було очікувати.