Авторка перекладу: Світлана
За час, поки не вдавалося дістатися до умов, де можна писати, наші військові знесли кілька об’єктів нафтової інфраструктури противника. Останнє, що пройшло каналами новин, – нафтобаза у Гвардійському, тимчасово окупований Крим. Як ми добре пам’ятаємо, великий кримський сезон вирізування нафтової інфраструктури розпочався з Феодосії. За найбільшу кримську нафтобазу взялися не так, як це було раніше, а явно – з метою її знищення.
Тоді били по резервуарах, а пальне розтікалося по всій території, а вже воно знищувало все, куди розтікалося. Тобто основним елементом ураження було власне пальне, що знаходилося у резервуарах. Але удар уночі проти 10 листопада було зорієнтовано не на добивання парку ємностей, а на знищення насосного вузла. Адже якщо його вивести з ладу, то все пальне, що залишилося в уцілілих ємностях, гарантовано нікуди не дінеться, і добити всі цистерни, що залишилися, вже можна без особливого поспіху, адже для споживачів воно вже не доступне, а спалити його можна сьогодні, завтра або до кінця тижня.
Ми приділяємо цьому моменту постійну увагу тому, що пальне – кров війни. Сучасна війна базується на різноманітній техніці – бойовій, допоміжній або тій, що забезпечує логістику, а це означає, що все щодня поглинає гігантську кількість пального. Просто нагадаємо, що останній стратегічний наступ Вермахту в Арденнах базувався на тому, що завдяки ефекту раптовості вдасться прорвати лінію фронту і розсікти сили союзників шляхом виходу до порту Антверпен.
Але фокус був у тому, що всі ці заходи мали здійснюватися танковими з’єднаннями, які для союзників становили серйозну проблему, тому що «Королівські тигри» взагалі були невразливими для будь-яких протитанкових засобів, а щоб знищити «Пантеру», треба було покласти багато зусиль. Загалом задум був хоч і відчайдушний, але не зовсім безглуздий. Але в цьому плані була велика вада, на яку військові вказували фюреру. Для броньованих колон пального було лише на дві заправки, а далі – повна зупинка наступу. Але Абвер встановив дислокацію великої паливної бази союзників, після захоплення якої техніку було б забезпечено пальним до Антверпена, де в порту були ще більші запаси пального.
Швидше за все, навіть якби вдалося повністю реалізувати цей план, Рейх не отримав би стратегічного перелому в ході війни, зате виграв би час, а там хтозна як усе обернулося б. Адже союз зі Сталіним був протиприродним за визначенням, і була ймовірність того, що його можна було й розвалити. Але для цього треба було отримати велику козирну карту, якою й повинна була стати перемога в Арденнській операції. Але не склалося, і в результаті німці змушені були кинути свої танки, що зупинилися, де – встигнувши їх підірвати, а де – як є. Тільки в деяких місцях танки було перетворено на стаціонарні вогневі позиції до повного розстрілу боєприпасів.
Це – не поодинокий приклад. Поля кинутих танків червоної армії німці виявили під Бродами та Дубном у перші дні вторгнення Вермахту на територію совка, коли мехкорпуси, що пішли в контратаку, спалили пальне і зупинилися, бо паливні склади, призначені для їх забезпечення, залишилися на заході, під Львовом, на вже захопленій території. Ситуація виявилася просто ідентичною.
З Японією відбулася точнісінько така сама ситуація. Американці перерізали постачання пального для імператорських збройних сил, і в такій ситуації довелося переходити на атаки «в один кінець», або на одній заправці пальним, не тільки для авіації, а й для флоту. Як відомо, у свій останній похід суперкрейсер «Ямато» отримав пальне тільки в один кінець, до Окінави, де він мав викинутися на мілину, перетворитися на стаціонарну артилерійську батарею і відбивати американський десант. Але навіть цього йому не вдалося зробити.
(Далі буде)