Паливний етюд (Частина 2)

Тож удари по паливній інфраструктурі ворога мають приблизно таку саму мету. Але, на відміну від Німеччини та Японії, курник має власні родовища нафти, і тому набагато важче перекрити йому постачання пального. Та, з іншого боку, ні танк, ні літак не може заправлятися сирою нафтою, і тому винесення НПЗ – єдиний надійний спосіб досягти потрібного результату. І природно, знищення вже готового пального – вкрай важливий чинник цього заходу. І, між іншим, проблеми з пальним уже дотяглися до лінії фронту, де починаються незворотні процеси. Ось що з цього приводу пише один із ворожих ТГ-каналів:

«Наслідки ударів по НПЗ, про які навіть дурню було зрозуміло, наздогнали фронт. Було очевидно, що треба затарюватися бензином під зав’язку. Але лише не стратегам у штабах. Ідеальний приклад – 68-а дивізія. Усі, хто до неї входить, уже кілька тижнів сидять без бензину в необхідних кількостях. І так, до 68-ї входить той самий сумнозвісний 1009-й полк. Той самий, який не може налагодити взаємодію і не раз х**рив по своїх (128-ій бригаді). Ви вже оцінили рівень по**ізму командування?»

А далі йде коротке пояснення того, як саме дефіцит пального приводить до вказаних наслідків:

«А тепер – наслідки. На наших очах найцінніші спеціалісти – зв’язківці, аеророзвідка, оператори FPV, усі, хто працює з технікою, стають, б**дь, піхотою. Їхні генератори мертві. Зв’язку немає. Птахи не літають. І цих спеців, як «корисний» штурмовий ресурс, тепер женуть в одних рядах із вешниками прямо в тир для хо**яцьких дронів. Без прикриття та підтримки. Запитання до штабних щурів: коли пальне все-таки з’явиться, хто, б**дь, буде керувати всією цією технікою? Чи вони думають, що специ в армії нескінченні?»

Зрозуміло, що вірити ворогові, який міркує подібним чином, треба за принципом «Два пишемо, три – на ум пішло», проте тут немає нічого фундаментально нового. Якщо дронщики чи зв’язківці з не залежних від них причин не можуть діяти за своїм профілем, рано чи пізно їх спишуть у стрільці, а там, залежно від ситуації, велика ймовірність потрапити у штурмовики.

Але тут важливий ще один момент. На військові потреби пальне йде в першу чергу, і якщо вже там почалися настільки серйозні перебої з ПММ, то як ситуація виглядає для решти населення і промисловості? І це при тому, що удари по всьому ланцюжку нафтової промисловості, включаючи нафтопроводи, НПЗ та сховища пального, тривають ледь не щодня. Тобто гострота проблеми неминуче зростатиме, і тут слід ще раз звернутися до історичної аналогії.

У тій самій Арденнській битві, про яку було сказано раніше, був один чудовий момент. Вермахт розпочав війну з логістикою, яка значною мірою спиралася на гужовий транспорт. Згодом моторизація дала свої плоди, але ось під кінець 1944 року, коли почалася ця битва, військові знову повернулися до гужового транспорту, бо пальне було потрібне для танків та іншої бойової техніки. Як ми знаємо, противник уже активно використовує ішаків, і не лише в погонах, а далі буде ще цікавіше. Принаймні, наші військові всерйоз працюють над питанням повернення коней у бойові порядки лаптів.