23 лютого, або Маячня для бидла (Частина 3)

Як це не смішно, але завдяки саме цьому наступу німецьких військ москвичі мають столичний статус свого міста. За свідченням очевидців, Ілліч уже думав, що від німців не відвертітися, і просто не виходив із клозету. І тут когось осяяла мудра думка драпати до москви, щоб замучити противника бігом. Ця ідея припала Іллічу до смаку, бо, як він пам’ятав, у москві була фортеця в самому центрі міста, де можна було сховатися. Відразу розпочалася підготовка до евакуації уряду, хоча офіційного рішення ще не було прийнято.

Але повернімося до військової звитяги. Німецькі військові, які брали участь у цьому наступі, писали додому про те, що їм ніяк не вдається наздогнати противника при його відступі, щоб вступити хоча б у якийсь бій. Генерал Макс Гофман згадував, що такої дивної війни він не міг навіть уявити, бо велася вона з коліс – або на автомобілях, або на поїздах, із невеликою кількістю особового складу. Інші учасники цього рейду з подивом розповідають, що десятку німецьких солдатів вдавалося роззброювати цілі військові ешелони росіян. Вони просто виганяли тих із вагонів, відбирали зброю і стусанами гнали на всі чотири сторони. Описано навіть випадок, як троє беззбройних німецьких військових роззброїли сотню російських вояків і теж розігнали їх на всі чотири сторони.

З іншої сторони – спогади приблизно такого ж самого змісту. Наприклад, Зінов’єв розповідав про те, як загін німців чисельністю до 100 осіб без жодного пострілу захопив добре укріплений Двінськ. Троцький у своїй книзі «Моє життя» писав про те, що чинити опір німцям було практично нікому, бо армія пиячила і мародерствувала.

Орган центрального друку більшовиків, газета «Известия», 1 березня 1918 року описувала таку картину: «Люцин було взято так: у містечко прибуло з Режиць лише 42 особи німців у двох вагонах. Німці були дуже стомлені і спочатку вирушили в буфет, де ситно закусили. Після чого ними було затримано ешелон солдатів, які готувалися до від’їзду. Німці вишикували солдатів у шеренгу на платформі, відібрали в них рушниці і заявили: «Тепер ви вільні. Марш, куди хочете, тільки паровозів не отримаєте».

Антонов-Овсієнко, ще один військовий діяч більшовиків, описав події цих днів ще похмуріше: «Зведені загони в значній частині виявилися недієздатними, дали великий відсоток дезертирства, ослуху. Загони червоної гвардії виявили слабку витривалість, погану маневреність і боєздатність».

І для довершення картини – штрих від головкома тих часів, Криленка: «Армія кинулася бігти, кидаючи все».

Тобто описи тих подій ідентичні від учасників подій з обох сторін. Це були дні ганьби, які мало кому доводилося переживати. А в цей час вождь світового пролетаріату вже розмірковував про те, що з ним зроблять німці: повісять чи все ж таки розстріляють.

КАПІТУЛЯЦІЯ

Саме в момент усвідомлення неминучої катастрофи сталося диво. Німцям не потрібен був ні Ленін, ні його смердюча країна. Їм треба було, щоб цей лисий поц виконав свої зобов’язання, і не більше. Після кількох днів мовчання о 10:00 23 лютого знову запрацював телеграфний зв’язок із Берліном, і Ленін отримав нагадування про те, що він повинен зробити, щоб не мати проблем на свою лису голову. Ось зміст ультиматуму, тези якого збігалися з тим, що Ленін обіцяв зробити, прийшовши до влади:

• визнати незалежність Курляндії, Ліфляндії, Естляндії, Фінляндії, України;
• вивести свої війська з їхньої території;
• укласти мир з Україною;
• передати Туреччині Анатолійські провінції (Батумі, Карс);
• демобілізувати армію;
• роззброїти флот у Балтійському та Чорному морях і в Льодовитому океані;
• визнати невигідний для росії російсько-німецький торговий договір від 1904 року;
• надати Німеччині право найбільшого сприяння торгівлі до 1925 року;
• дозволити безмитне вивезення до Німеччини руди та іншої сировини;
• припинити агітацію та пропаганду проти держав Четверного союзу.

При цьому дію ультиматуму було заявлено на 48 годин. Треба віддати належне німцям: вони правильно поставили ультиматум і не зупиняли наступу на час цих 48 годин навіть після того, як Ленін відразу відповів, що згоден з ультиматумом, бо все згадав. Просто все прояснилося, і він пригадав усе в деталях.

Насправді підтвердження готовності виконати умови ультиматуму й зумовило зупинку наступу, нехай і через 48 годин. Як відомо, 3 березня було підписано Брестський мир, у якому більшовики підписали всі умови, висунуті Німеччиною, включаючи і контрибуцію.

Саме ці події у рф святкуються 23 лютого. Інших у цей час просто не було. Тільки це. Тож кожна піднята цього дня чарка – насправді за ганьбу, дезертирство, мародерство та боягузтво. Це саме так, і не важливо, які тости при цьому озвучуються. Власне, цей день мають святкувати німці, які змогли поставити на коліна армію, що перебувала в обороні зі співвідношенням 1:100 чи навіть більше. За таких умов жодна армія світу не досягала такого успіху. За це справді можна й випити.