НАСТУП
Існує багато письмових свідчень німецьких військових, які розповідали про перші дні війни з совком і ті темпи, якими вони просувалися вглиб території противника. Без емоцій це описано у начальника генштабу сухопутних військ Франца Гальдера. Початковий етап операції «Барбаросса» справді розвивався в режимі бліцкригу, але темпи просування були аж ніяк не рекордними. Ті самі німецькі війська раніше демонстрували набагато вищі темпи і при цьому – просто мізерними силами.
Так склалося, що прийшовши до влади, більшовики повинні були виконати низку умов, які їм поставило німецьке військове керівництво перед закиданням усього активу їхньої партії на територію російської імперії влітку 1917 року. Тоді вони виринули, як чорт із табакерки, маючи пристойний початковий капітал для потужного розгортання своєї діяльності. Загалом їхній прихід до влади був зумовлений положеннями оперативної комбінації, розробленої німецьким генштабом, і солідним фінансуванням партії ренегатів, які відкрито декларували бажаність поразки їхньої країни у війні.
Але умови визначали не тільки заходи, які слід було розгорнути в період до захоплення влади, а й те, що зграя Леніна мала зробити в разі успіху. Цих умов було кілька, але головне – повернути кредит, отриманий на організацію перевороту. Цю умову з цілком зрозумілих причин озвучувати було не можна, а решта все одно спливла, але трохи згодом, поки більшовики впивалися владою над величезною країною, що таки звалилася на них. І тривало це два тижні, впродовж яких німецькі емісари приводили Володимира Ілліча до тями і нагадували йому, що саме він обіцяв зробити.
Уже 20 листопада 1917 року, тобто через 13 днів після перевороту, в Брест-Литовську, де була ставка командувача Східного фронту німецьких військ, від більшовиків переговори вів Лев Троцький, і як можна зрозуміти, більшовики не могли повернутися до притомного стану і вести переговори по суті. Так усе й перетікало з пустого в порожнє до 10 лютого 1918 року, коли Троцький нарешті заявив про припинення війни з Німеччиною та її союзниками, а 11 лютого було оголошено про демобілізацію всіх російських військ, але мирного договору підписано не було, бо до нього мали додаватися і кроки, які було обумовлено ще перед переворотом. Троцький не був уповноважений підписувати щось у цьому плані і вів справу у стилі «ні війни, ні миру». Водночас Ленін на мітингах штовхав промови про те, що Німеччина вже не зможе воювати з росією, бо цього їй не дасть німецький пролетаріат. Грубо кажучи, результатом переговорів була спроба «кинути» німців, на що ті відреагували вкрай болісно.
Тут треба уточнити, що на той час більшість боєздатних військ уже було перекинуто на Західний фронт. Для того щоб організувати рейд углиб території більшовиків, довелося формувати тимчасові зведені групи. Отже, наймізернішими силами й засобами Німеччина вирішила здійснити плани, складені на 1915 рік для мільйонного угруповання військ. На місці армій опинилися дрібні групи, а замість мільйонних військ – кілька сотень добровольців. 18 лютого німці перейшли в наступ одразу на кількох ділянках фронту і того ж дня захопили Даугавпілс. Уже в ніч проти 19 лютого Ленін телеграфував у Берлін, що його не так зрозуміли і що він готовий виконати всі домовленості, але 20 числа було захоплено Мінськ, 21 – Полоцьк і до 23 лютого німецькі війська були вже у Пскові. Саме цього дня Ленін, якому стало вже зовсім погано і якого берлінські телеграфісти від імені свого керівництва посилали куди подалі, кинув клич «червоній гвардії» зупинити противника на тих рубежах, на яких той опинився.
Самі німецькі військові згадували, що ця частина війни виявилася ні на що не схожою. Німці атакували більшовиків на паровозах! Саме так.
Але червоногвардійці драпали так, що їхні ноги впивалися в сідниці. Добре відома історія про одного такого «оборонця», народного комісара з морських справ Дибенка, який показав непогані результати у спринтерському бігу від німців з-під Нарви. Але драпали не лише такі великі діячі, а й просто солдати і матроси. Паровоз тягнув 10–15 вагонів, де розміщувався ескадрон кавалеристів або рота піхотинців із парою гармат та десятком кулеметів. Вони рухалися від станції до станції, швидко збивали там владу більшовиків та рухалися до наступної станції.
Заради справедливості треба зауважити, що більшовицьке керівництво населених пунктів, де були ці станції, здебільшого не втрачало холоднокровності й до підходу німців бомбило все цінне, що було в місті, включаючи пограбування заможних городян, після чого – сміливо драпало в тил.
(Далі буде)