І тут варто повернутися до дуба й ланцюга на ньому, що підозріло нагадує намисто для тубільців. Ось ці чудові казки про постачання зразків озброєнь, ЗПГ та іншого лише зовні здаються можливістю заробити живих грошей. Насправді москва змушена хоч чимось покривати те, що потрібно отримати з Китаю для своєї оборонки. Коли треба нарощувати закупівлі електроніки та іншого необхідного заліза, а у відповідь постачати особливо нічого, у хід ідуть мільйони гектарів лісу. Загалом цей колообіг виглядає приблизно так. Підприємства ВПК клепають літаки, танки та іншу зброю, при цьому нещадно розпилюють фінансування, а на оплату критичних вузлів та агрегатів ідуть природні ресурси, зокрема до Китаю.
Той самий ліс китайці доводять до товарного вигляду та успішно торгують ним по світу, виставляючи демпінгові ціни, бо сировина виходить майже задарма. Але зрештою техніка, зброя та боєприпаси йдуть у Лугандон, Сирію, талібам та іншим потрібним товаришам на безоплатній основі. Таліби, може, й заплатять, але героїном, і не до бюджету, а друзям путіна. Те ж саме і з Сирією: танки, літаки та вертольоти поставили, а борг за постачання – спишуть, як списали раніше десять мільярдів доларів за попередні постачання заліза. У відповідь деякі товариші, зокрема Пригожин, якого путін то знає, то не знає, отримують карт-бланш на видобуток і вивезення всієї нафти, яку потім продадуть як добуту в Сургуті чи Нєфтєюганську.
Виходить, що ще на стадії розробки та виготовлення продукції військового призначення хлопці відпиляли собі більше половини відпущених коштів і вже могли б плюнути на решту. Але якщо правильно організувати постачання заліза, можна заробити ще й на тому, що є в тубільців. А в них щось є. У Лугандоні – вугілля та металобрухт, у Сирії – нафта, в Афганістані – героїн і гашиш. Усе це можна купувати практично безкоштовно. Тож хлопці – веселі й задоволені. Але тепер путін змушений прив’язати свою оборонку до можливостей Китаю і закуповувати там усе, що вже не можна купити на Заході. При цьому на закупівлі теж можна добре нагрітися і маржу залишити прямо на місці – в Гонконгу.
Іноземна корупція китайців не хвилює взагалі, а якщо корупційні гроші залишаються в китайській економіці – то це просто чудово! Крім того, наддешеву сировину Сибіру й Далекого Сходу вже можна навіть не купувати, а черпати в рамках концесійних угод, без урахування кількості вивезеного, бо в цих місцях уже призупинено дію конституції рф. Там не те що нікому стягувати відповідну плату за експлуатацію тих надр, із яких путін обіцяв платити громадянам ренту, – там навіть контролювати кількість вилучених ресурсів нікому, бо заборонено законодавчо. Режим тотального пограбування узаконено, і він не підлягає сумніву.
Саме так чинили торговці, які прибули на нововідкриті землі. Тубільцям вони пропонували всілякі безглузді дрібнички, а натомість брали коштовності, в тому числі золото, або товари, які цінувалися в Європі на вагу золота, зокрема спеції. Причому самі вони чудово розуміли, що здійснюють нерівноцінний обмін і що рано чи пізно до тубільців це почне доходити. Випереджаючи можливі неприємності, торговці зав’язували щільні контакти з місцевими вождями та обдаровували їх ціннішими ніштяками. Як ми бачимо, путін отримав саме таке намисто за Сибір та Далекий Схід.
Якщо повернутися до анекдоту на початку статті, слід зазначити таке. Сам путін і ті, хто є його ближнім оточенням і хто входить до топмільярдерів журналу «Форбс», чудово розуміють, що їхній насос висмоктує з рф уже більше, ніж вона може їм дати без додаткового вичавлювання, і вони вичавлюють. Знають, що це згубний шлях, але зупинитися вже не можуть.
У зв’язку з цим, будучи агностиком, я все ж таки згоден з тим, що щось більш організоване, ніж смертна людина, обрало найефективніший інструмент для остаточного знищення зарази, відомої під ім’ям московія. Зовнішній вплив на неї, безумовно, буде кривавим і смердючим, а в нашому випадку знищення йде зсередини, планомірне та професійне. Навіть якби найбільший ненависник мав можливість поставити на посаду керівника Залісся персонажа, який його зруйнував би, то навряд чи знайшов би кращу кандидатуру, ніж нинішня, у вигляді метушливого лисого старого.
Гадаю, що тисячолітня історія Китаю дає його керівництву уявлення про те, як правильно використати цей подарунок долі, і там дуже цінують путіна. Він повинен виконати своє завдання до самого кінця, а для цього дідуся треба зустрічати квітами, оркестром і намистом.