Їжа, яку ми «втратили» (Частина 4)

Таким чином, кожен може самостійно знайти місце совка між цими яскравими прикладами, але у всіх випадках практичного застосування ідей комунізму діяв принцип, добре відображений словами пісні: «Весь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем». Слова чудові й повчальні, бо щойно ми побачили, що буває «потім». Але з руйнуванням там усе було поставлено правильно, і старе руйнувалося так, що нічого подібного з часів руйнування Карфагена історія не знала.

З одного боку, будівельники чудово знають, що вартість нової будівлі на місці зруйнованої буде у два-три рази нижчою, ніж реконструкція старої. Тобто в такій лінії поведінки є своя логіка. Але перш ніж руйнувати старе, добре було б знати, що на цьому місці буде побудовано. А в усіх випадках застосування комуністичних принципів відбувалося одне й те саме. Коли руйнування доходило до фундаменту, зупинялася промисловість і ставало просто нічого жерти. Венесуела махає рукою тим, хто сумнівається в цьому безумовному принципі.

І ось коли стає зрозуміло, що нічого свого вигадати не вдається навіть у плані нових зразків зброї, то приходить усвідомлення простої істини – треба купити, вкрасти чи добути будь-яким іншим способом те, що вигадано чи зроблено на капіталістичному Заході. Перший великий проєкт запозичення всього того, на що не спроможний совок, було здійснено під прапором індустріалізації та електрифікації. Електрифікацію здійснювали німці, які, як і совок, були ізгоями після Першої світової війни. На найбільші електростанції різних видів постачалося основне обладнання, виготовлене німецькими концернами типу «Сіменс».

На окупованій території Донбасу, в місті Зугрес, досі стоїть побудована у 1929 році ТЕС, і там можна побачити сіменсівські турбіни та генератори. А потім до процесу підключилися США, які продавали заводи «під ключ», з документацією на виробництво кінцевої продукції – тракторів, автомобілів та іншого. Там фокус був у тому, що совок відмовився від виплати союзникам царського боргу, тому що більшовики повністю відмовилися від усього, що було до них, зокрема, й від боргів. Тільки Німеччині та Штатам совок не був нічого винен, і тому саме ці дві країни стали тими двигунами, які вивели промисловість совка на підвищені оберти. 

Як і слід було очікувати, все, що запозичувалося у німців та американців, одразу було поставлено на виробництво продукції військового призначення. Тракторні та паровозні заводи – клепали танки, автомобільні – робили вантажівки для армії і так далі. Совок просто не цікавили виробничі лінії з виготовлення пральних машин, пилососів, холодильників та іншої побутової техніки, яка вже стала звичною у всьому цивілізованому світі. У побут совка все це стало входити через 50–60–70 років. Те саме і з автомобілями. Нікому на думку не спадало випускати масові моделі легковиків для приватників.

Ще не було війни, на совок ніхто нападати навіть не думав, а всю промисловість було заточено тільки на виробництво зброї. Те, що в мізерних кількостях випускалося для населення, було не просто скопійованим з німецьких чи американських зразків, а й вироблялося за їхніми технологічними картами. Фокус був у тому, що могли вироблятися лише ті зразки промислових товарів, які можна виготовити на наявному обладнанні, що працює на військове замовлення. Просто виділялися вікна, коли замість касок для піхотинців штампували тази та каструлі тощо.

До речі, любителі поміркувати про смачний пломбір повинні нарешті дізнатися про страшну річ. Окрім усього іншого, отриманого від США у вигляді технологій та обладнання, товариш Мікоян був уповноважений обрати у Штатах з десяток сортів морозива, на які треба було отримати рецептуру та впровадити у виробництво вдома. Невелика комісія обжерлася морозивом у Штатах і зробила свій вибір. До цих сортів потрапили пломбір, ескімо, вершкове, фруктове та ще кілька інших.

Тож тепер ви знаєте і про ковбасу по 2.10, і про пломбір усе, що потрібно. До цього варто додати, що цивільне промислове виробництво в совку повністю завдячує трофеям з Німеччини, які потрапили в совок після війни. Звідти вивезли заводи, документацію та інженерів, які все це налагоджували вже на території совка.

Не дивно, що перші моделі побутових приладів та агрегатів, від м’ясорубок і пилососів до швейних машин і холодильників, страшенно схожі на старі, довоєнні моделі німецьких аналогів. Ну, а з легковими автомобілями «Москвич» узагалі немає жодних питань. Це просто репліки німецьких моделей. Про «Жигулі» говорити нічого: всі чудово знають, що це – завод ФІАТ, який поставили і налагодили італійці, а останнє, що хотілося б додати до цього переліку, – автомобілі КАМАЗ, які мало змінилися концептуально з моменту початку їх виробництва. Це – модель американської вантажівки «Інтернаціонал», виготовлена за документацією і на обладнанні із США. Спочатку планувався запуск на потужностях заводу ЗІЛ, який клепав репліки «Студебеккерів», але потім вирішили будувати окремий завод.

Ось таку їжу, таку домашню техніку і таку красу з ностальгією згадують безмозкі виродки, які полінувалися навіть розкопати інформацію про те, звідки взявся той самий пломбір, що викликає у них слиновиділення, як у собаки Павлова. Але це марно. Гомо совєтікус – не хвороба, а окреме створіння, що самокаструє свій мозок. Рятувати його марно. Воно каструє свій мозок наполегливо і самостійно, хто б і як би йому в цьому не заважав.