Уперше опубліковано: 20.05.2018
Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Невгамовний імператор»
У імператора була таємна кімната. До неї ніхто не міг зайти без найвищого дозволу. Там було опудало поні зі шкіряним ковбойським сідлом, опудало суки Конні, надувна лялька гімнастки, а також дрібниці: велика банка інтимної змазки, батоги, наручники, шкіряні костюми з залізними замками і круглими отворами на різних місцях, різнокольорові предмети, які чимось нагадували морквинки різного калібру, машина, що видавала таблетки «Віагри». Але найголовніше – там була вертикальна лінійка та довга шафа для взуття з різною висотою підбору та платформи. Він завжди тут знаходив спокій. Коли було зовсім кепсько, він одягався у справжній костюм Наполеона та його знаменитий капелюх, подаровані другом Ніколя Саркозі. Він ставав ногою на барабан старої гвардії Бонапарта, підсовував пальці під лацкан сюртука і дивився в підзорну трубу імператора Франції на філейну частину опудала Конні. Це майже завжди допомагало від депресії. Тоді він виходив у тронну залу і, звертаючись до своїх холуїв, з розспівом казав:
– Я кровожерливий? Кровожерливий! Я нещадний? Нещадний! – а холуї стояли і тільки, погоджуючись, трясли бородами.
Але цього разу все було не так. Він і на поні сидів без верху одягу, і цілився з гвинтівки в подальший простір, а в Наполеона одягався тричі поспіль – не допомогло. Точніше, воно допомагало, але якась недосказаність усе одно залишалася, і він вирішив терміново викликати на нараду міністра оборони та керівників оборонно-промислового комплексу. За пів години всі були на місці і стоячи чекали імператора біля столу нарад, на якому було розставлено іграшкових солдатиків у позиції початку битви за Берлін. Усі звикли до дивацтв імператора і не звертали на це уваги. Справді, в перший рік його правління посеред столу взагалі стояв сортир. Тож солдатики – дрібниця.
Імператор для наради обрав блискучі чорні калоші з малиновим підбоєм від Крістіана Лабутена. Він вийшов стрімкою ходою і швидко сів у крісло похідного трону.
– Доповідайте! – коротко кинув він міністрові оборони фельдмаршалу Шлангу. Той надягнув пенсне і взяв кілька аркушів паперу формату А4, відкашлявся і почав:
– «Все хорошо, прекрасный император, и хороши у нас дела»…
– Коротше, Скліфософський! – роздратовано перервав повелитель.
– Повелителю, – продовжив міністр, – ми нарешті завершили випробування крісел-катапульт нового покоління для наших винищувачів. Як ми доповідали раніше, тепер вони укомплектовані новим прискорювачем, який успішно працює на сірководні, який відбирається прямо у льотчика, коли літак падає. Тим самим ми зекономили масу літака на газі та балоні відповідно. Вивільнену вагу використано для комфорту пілота. Тепер ми можемо розмістити там пакет із 10 грамами к***їну з Аргентини або пів літра спирту, памперси та пістолет Макарова, обладнаний системою «свій – чужий».
– Це де ж відбулися випробування? Щось мені ніхто не повідомляв.
– Ну, як же-с, ваша величносте. Ми ж доповідали, що випробуємо, і зробили це просто сьогодні. Ми це зробили в умовах, максимально наближених до бойових. На аеродромі під Перм’ю ми підпалили літак МіГ-31БМ, і пілоти вдало катапультувалися практично із землі. Поки вони приземлилися – встигли винюхати весь к***їн і були бадьорі та веселі.
– А що ж літак?
– Не звольте непокоїтися, літак згорів повністю, як і було задумано перед початком випробувань.
– Добре, а що там у Сирії було на аеродромі? Мені доповіли про шість вибухів. Знову євреї?
– Ні, це були випробування сили вибухової хвилі від наших боєприпасів.
– Шість разів поспіль?
– Саме так. Ми не хотіли чогось пропустити.
– Добре. А що скаже наш ВПК?
Шлангу сів, а замість нього встав товстий мужик із великим червоним носом і масними щоками, що затишно лежали на комірі сорочки та підстрибували за будь-якого його руху. Зовні він чимось скидався на бегемота, який раптом вирішив стати мавпою, але так і не вирішив, що ж краще. Він легенько кашлянув чи видав ще якийсь глухий звук і почав.
(Далі буде)