Нарешті, ще один аспект функціонування літери Г – це її вживання в запозичених словах. В українській мові є три літери, по-своєму схожі і по-своєму різні: Г, Ґ і Х. І вибір виникає між Г і Ґ та між Г і Х: чому Магомет, але Мохаммад? Чому ґанок, але Фольксваген (обидва слова німецькі)? Спробуймо вибудувати логіку, спираючись на правила Українського правопису (§ 122. Звуки [g], [h]).
Відсічемо правила для літери Ґ. Із загальних назв вона пишеться у давнозапозичених словах, із власних назв – в іменах людей можна писати або Г, або Ґ; географічні та інші назви не згадано, отже, вони з Ґ не пишуться: «2. Буквою ґ передаємо звук [g] у давнозапозичених загальних назвах, таких як ґа́нок, ґатунок, ґвалт, ґра́ти, ґрунт і под. 3. У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами: шляхом адаптації до звукового ладу української мови – буквою г (Вергі́лій, Гарсі́я, Ге́гель, Гео́рг, Ге́те, Грегуа́ р, Гулліве́р) і шляхом імітації іншомовного [g] – буквою ґ (Верґі́лій, Ґарсі́я, Ге́ґель, Ґео́рґ, Ґе́те, Ґреґуа́р, Ґулліве́р і т. ін.)».
Якщо спиратися на правила цих пунктів 2 і 3, то стає зрозумілою логіка вибору літери Г для передачі звука [g], викладена в пункті 1: цю літеру пишемо в загальних назвах, у власних назвах (географічних та інших, крім імен), а також – за бажанням «писаря» – в іменах людей: «1. Звук [g] та близькі до нього звуки, що позначаються на письмі буквою g, звичайно передаємо буквою г: аванга́рд, агіта́ція, агре́сор, бло́гер, гва́рдія, генера́л, гламу́р, гра́фік, грог, емба́рго, марке́тинг, мігра́ція; лінгві́стика, негативний, се́рфінг, синаго́га, Вахта́нг, Гарсі́я, Гайнетді́н, Ердога́н, Гвіне́я, Гольфстри́м, Гренла́ндія, Гру́зія, Ге́те, Гео́рг, Гурамішві́лі, Люксембу́рг, Магоме́т, Фольксва́ген, Чика́го».
Нарешті, найцікавіше – як передати звук [h] – літерою Г чи Х? І тут цікаво простежити вплив ще одного чинника – російської мови як посередника при запозиченні слів, адже в ній тільки дві літери – Х (глухий щілинний) і Г (дзвінкий проривний), а літери на позначення «міксу» – дзвінкого щілинного звука – нема (а в нас цей звук передає літера Г). Для мене найяскравішим прикладом цього чинника стало написання назви столиці Фінляндії – міста Helsinki, яке колись також називалося Helsingfors. Спочатку це місто писали російською «Гельсингфорс». Потім його стали писати «Хельсинки», українською – «Хельсінкі». Тому дещо незвичною була назва правозахисної організації «Українська Гельсінська група», яка виникла у 1976 році для забезпечення виконання Гельсінських угод, підписаних у 1975 році в місті Хельсінкі. Варіанти написання дещо відрізняються, чи не так? А причина, швидше за все, в тому, що назви формувалися в різних мовах: Хельсінкі – в російській, Гельсінкі – в українській.
Тому не тільки літера Ґ є маркером української мови, а й літера Г, яка вживається для передачі іншомовного [h] там, де в російській доводиться робити вибір між Х і «їхньою» Г: чому Гитлер (Hitler) і Герман Геринг (Hermann Göring), але Холмс (Holmes), Хемингуэй (Hemingway) і Хегсет (Hegseth)?
Для повноти картини наведу останній з пунктів параграфа Правопису щодо звуків [g] і [h], і в ньому варто звернути увагу на слово «переважно», а також спробувати знайти слова, які в російській мові пишуться з Х: «4. Звук [h] переважно передаємо буквою г: гандбо́л, герба́рій, гі́нді, гіпо́теза, горизо́нт, го́спіс, го́спіталь, гу́мус; Га́рвард, Ге́льсінкі, Гіндуста́н, Ганніба́л, Ге́йне, Гора́цій, Люфтга́нза. За традицією в окремих словах, запозичених з європейських та деяких східних мов, [h] і фонетично близькі до нього звуки передаємо буквою х: хо́бі, хоке́й, хол, хо́лдинг, брахма́н, джиха́д, моджахе́д, хану́м, харакі́рі, хіджа́б, шахі́д, Алла́х, Ахме́д, Муха́ммед, Сухро́б, Хакі́м, Хаммура́пі і т. ін.».
Отака історія на сьогодні про звичну літеру Г. Втім, кожна літера в абетці має свою історію і цікавинки.
Наявність двох різних букв “г” і “ґ” створює деякі проблеми при транслітерації латиницею. Згідно з затвердженим зараз способом буква “г” передається як “h” Як на мене, це спотворює звучання українських імен та прізвищ, думаю доцільно було б розглянути інші способи. Наприклад, в грузинській мові, яка теж має дві різні літери, м’який звук “г” передається літерами “gh”
про літеру Ґ – див. стор.38 https://shron1.chtyvo.org.ua/Farion_Iryna/Pravopys_-_korset_movy7_vyd_2009.pdf
Виявляється масквичі в епоху Петра І використовували фрикативне Г. Звідси і введені Петром слова “генварь” або “Гішпанія”. З вибуховим таке не виходить, звук перед першим голосним був фрикативним, як у південному діалекті. Це подібно як у лемківській говірці (і не тільки) “гвечер”, “гнеска” чи “Гамерика”. Але у москалів це був не гортанний а піднебінний звук, як у білоруській мові, порівн. “Гетый”.
https://youtu.be/OJSeu2y-VsY
Коли ми говоримо про латинську літеру “H” у власних назвах та іменах, варто уточнювати, про яку саме мову ми говоримо, й про які саме випадки її вживання в тій мові. Бо вона може передавати й глухий щілинний звук. А українці зараз передають в іншомовних назвах її літерою “Г” всюди, де тільки побачать. Як то кажуть, навчи дурня богові молитися, він і лоба розіб’є.
Тут згадували Фольксваген. От як вимова літери W перетворилася на Ф?
Літера V – в німецький вимовляється як [faʊ], а літера W – як [veː].
Звідси й маємо Volkswagen [fɔlksˈvaːɡn], в перекладі з німецької — «народний автомобіль»
Проблема виникає не тільки при заміні латинських літер на кирилицю, а й навпаки: як пояснити іншомовним співрозмовникам свої ім’я, прізвище, відповідно, їх записати. У польській мові одне, в англійській – інакше. Зрозуміло, що їм все одно, як писати твоє ім’я, як вкажеш, так і буде. Мене більше дратує заміна при транслітерації “ій” на “іі” : Сергій -> Serhii, Олексій -> Oleksii, чи може правильно звучить Olexiy? Тут серед шановних дописувачів є й Olexa, і Oleksa. Додам ще приклад: Oksana чи Oxana? Чи ще краще: Марія -> Mariia. Під час спілкування з англомовними колегами виникає своєрідне роздвоєння, коли пишеш своє ім’я за американською транслітерацією (Serhiy чи Sergiy), а в адресі корпоративної пошти вказується інакше. Хотілось би дізнатись у спеціалістів, на які аргументи посилались автори відомої постанови Кабміну.
Sergiy, Oleksiy, Oksana, Maria. Головне, щоб не було важко прочитати та промовити. Багато імен прийшли з грецької чи з латини, тож в іншіх мовах є відповідне ім’я цюєю мовою.
“коли пишеш своє ім’я за американською транслітерацією (Serhiy чи Sergiy), а в адресі корпоративної пошти вказується інакше.”
В мене 3 варіанти імені і ніколи це не було проблемою.
Тут скоріш технічна проблема, коли в базах даних занесений в різних записах, і треба слідкувати за тим, що це саме ти один в одній особі.
Ніколи це не було проблемою. Багато амеріканців (та іншіх теж) мають декілька варіантів імен.
Не робіть ключ в базі по імені.
А по чому робити ключ, коли з прізвищами такий самий цирк. У нас, коли звітуються за публікації в скопусах-фокусах, то ще й треба довести, що то одна особа. Ми ж не артисти з купою Variations як в Discogs. У нас наукова бюрократія слідкує за тим. Інша літера – інша особа.
tax id for example.
Ми то з Вами знаємо, що таке id, ще б тим керівникам з Міносвіти знати, а не тільки як рахувати рейтинги з точністю до двох значащих цифр після коми на тих програмах, які пишуть вчорашні студенти. Ви можете закинути, що як їх навчили, то й маємо. Однак не вони визначають політику в освіті, а ті особи, які маніпулюють ваговими коефіцієнтами у “складних” формулах з десятками показників. Відомо, що у вишах в центрі та на сході великий недобір студентів, то й вишукуються різні способи скоротити штати викладачів. Про майбутнє не думають, закрити установу, привласнити добротне приміщення можна, а що буде далі – а нічого, за кордоном тепліше. Ось така “цифровізація”.