Незвичний погляд. Про літеру Г (Частина 1)

Авторка: Світлана

У двох нещодавніх статтях я спробувала показати, як відображалися слова з літерою Ґ у словниках попередніх століть. Сьогодні хочу навести кілька міркувань про її сусідку в абетці та певним чином конкурентку – літеру Г.

Ця літера передає звук [г], який у ході розвитку мови поступово посів місце звука [ґ], і такий перехід, крім української, відбувся у білоруській, верхньолужицькій, словацькій та чеській мовах, а в інших мовах зберігся відповідник праслов’янського [ґ]. Звук [г] є однією з яскравих ознак української мови і складовою «акценту», тобто іноді людина вимовляє його навіть у розмові іншою мовою. Наші сусіди це зневажливо називають «гекання». Проте, як і «паляниця», цей звук не всім вдається вимовити з першого разу. Ті, хто пам’ятає фільм «В августе сорок четвертого», знають, що однією з ознак головного шпигуна був «южнорусский говор», або «украинский акцент», хоча про нього повідомили, що він «русский из казаков» (усі ці визначення наводжу з однойменного роману). І на мою особисту думку, актор, який виконував цю роль, трохи невдало вимовляв «український» звук Г. Адже якщо цей «говор» чи «акцент» іде в переліку особливих прикмет, то він повинен відчуватися попри «російське» походження, тривале перебування в інших місцях та іншу мову спілкування.

Якщо порівнювати звуки, що передаються літерами Г і Ґ, то перший із них – щілинний, а другий проривний, тобто перший ми можемо тягнути як завгодно довго, а другий звучить одномоментно завдяки різкому розмиканню частин ротового апарата. Тому звук [г] став одним з елементів милозвучності української мови. Але не тільки через свою «плинність», а й специфічну функцію: він (а також звуки [в] і [й]) використовувався, щоб «закрити» голосний звук на початку слова. У російській мові ці слова збереглися з початковим голосною літерою, у нашій – з початковою Г перед цією самою голосною, наприклад, горіх або гострий.

Найбільш яскравий приклад додавання літери Г на початку слова – це ім’я Ганна. І якщо доньку Ярослава Мудрого, королеву Франції записували як Анну, то це, можливо, тому, що в такій формі ім’я вживали не тільки у Франції, а й на Русі в ті часи. Але через кілька століть на початку цього імені з’являється літера Г, і форми з початковою Г і без неї зафіксовано в ділових документах, опрацьованих при укладанні Словника староукраїнської мови XIV–XV століть:

Це ім’я зафіксовано з літерою Г у Словнику «Енеїди» Котляревського (1798 рік) та у Словнику Павловського (1818 рік): 

Цікаво, що Олексій Павловський до імені Ганна навів варіанти – Галя і Галька, хоча зараз ці варіанти співвідносяться з ім’ям Галина. Я знаю випадок, коли жінку, записану в документах Ганною, в селі називали Галя, і припускаю, що для людей старшого віку, та ще й у селі, де спілкування менш формальне та більш активне, ніж у місті, такі форми цілком могли бути паралельними у вжитку.

Ще два цікаві слова з початковою Г зафіксовано в цих словниках, які відповідають сучасному імені Юрій та слову «аніс».

Ось що пише про аніс Вікіпедія: «В Україні відомий з часів Київської Русі. Поширений один вид: Pimpinella anisum — «аніс звичайний», «бедрінець ганус», або «ганиж», «ганус», «чанус» (народні назви).

Крім слів, які вже зафіксовано у словниках із початковою літерою Г, є слова, де цей звук також приєднують до слова у розмовному мовленні. Я чула принаймні два такі слова – ім’я Голька (сільський варіант імені Олька – Ольга) і «гиндики» (індики). Це «розмовні» варіанти, але замислімося: чому вони виникають? Тому, що в українській мові легше вимовляти слова, в яких на початку стоїть приголосний звук. Оце і є, напевно, милозвучність у дії.

(Далі буде)