Когнітивна сліпота (Частина 3)

Вальд швидко отримав повну згоду щодо того, що ворожі винищувачі та зенітки ціляться в контур літака і що з дистанції відкриття вогню практично неможливо вести снайперський вогонь у конкретну точку. Звідси він робить висновок про те, що з точки зору статистики, пошкодження літаків повинні мати плюс-мінус рівномірний характер, але, згідно із сотнями фотографій, такого не спостерігається. Складається враження, що кулі та снаряди навмисно обходять кабіну пілотів, двигуни і ту частину корпусу літака, де проходять троси управління рулями курсу та висоти.

І через те що спочатку всі прийняли теорію про рівномірність обстрілів літаків, то винятків не повинно бути, а раз так, то всі вони розглядали фотографії легких пошкоджень, що дали можливість літакам долетіти до бази і сфотографувати пошкодження. І навпаки, пошкодження в ті місця, які на фотографіях виявилися «чистими», привели до загибелі машини.

Простіше кажучи, розумні, освічені люди, високі професіонали у своїх галузях знань та діяльності, опинилися в когнітивній «сліпій» зоні. Тобто вони дивилися туди, де не відбувалося нічого важливого, і навпаки – не бачили справжніх причин таких високих втрат. Такий висновок приголомшив усю групу, і коли ці висновки видали нагору, військові просто відмовилися в це повірити. Але це була осінь 1943 року, і черговий наліт на Німеччину завдав просто рекордних втрат, і це переломило хід подій. Терміново поставили бронювання саме на ті місця, які було вираховано вже за методикою Вальда, і літаки, що отримали модернізацію з бронюванням цих місць, одразу ж дали зниження втрат утричі.

Британська розвідка перехопила повідомлення чинів Люфтваффе, в яких ті з панікою повідомляли про те, що їхня тактика атак на бомбардувальники перестала діяти. Мало того, винищувачі змушені наближатися впритул, щоб напевне вразити двигуни, але це не дало успіху, а самі винищувачі стали масово потрапляти під вогонь бортових кулеметів бомбардувальників. Тим самим теорію Вальда було підтверджено як власною статистикою, так і самим противником, який одразу відчув зміни.

Після цього американці запустили цю модернізацію в серію, а англійці застосували цей метод аналізу до своїх втрат, і не лише літаків, а й кораблів. У результаті вони вийшли на ті самі висновки. А далі цей метод було застосовано до сухопутних систем озброєнь і танків. Ба більше, всі щойно випущені літаки в їхніх перших партіях проходили дослідження саме за цією методикою, і з урахуванням отриманих даних запускалася остаточна модифікація літака з необхідним обвісом для підвищення живучості. Хтось із найвищих чинів авіації навіть порахував, скільки вони втратили літаків, поки сперечалися, намагаючись спростувати теорію математика.

Напевно, цей приклад було б добре ввести в курс вищої школи одразу з кількох дисциплін. Погодьмося, такі знання ніколи не будуть зайвими. Тим більше що вони стосуються не лише якихось прикладних ситуацій, а й головного інструменту, яким ми користуємося для досягнення тих чи інших цілей, – нашої свідомості. Іноді вона може викидати ось такі коліна, не зважаючи на рівень інтелекту, освіти чи досвіду. Цей приклад важливий тим, що основна частина історії розвивалася у вузькому колі найвищих професіоналів.

А весь цей виклад було розгорнуто виключно для того, щоб кожен, хто так чи інакше зав’язаний на боротьбі з ворогом, мав на увазі цей ефект когнітивної «сліпої» зони. Те, що ворог нас намагається ввести в оману, – цілком природно, бо й ми це теж намагаємося робити скрізь, де тільки можна. Але обдурити самого себе можна і без будь-якої сторонньої допомоги. Просто принцип «Я знаю, тому що бачу» може дати збій, і ти можеш опинитися на хибному курсі просто тому, що не туди або не на те дивишся. І ось ця помилка – найважча, і за неї можна заплатити найвищу ціну. Тому коли на кону стоїть щось дуже важливе, просто згадайте про це явище і спробуйте переконатися в тому, що ви приймаєте рішення, не стоячи в цій «сліпій» зоні.