Уперше опубліковано: 11.02.2018
Авторка перекладу: Світлана
Замість передмови
Пропонуємо наведений далі текст розглянути як пропозицію, яку було відкинуто приблизно за рік після публікації, у 2019 році. Тоді на нього плюнули і вчинили з точністю до навпаки, і ось тепер усі ми бачимо наслідки цього рішення. Ну що ж, будемо вважати, що ця пропозиція висувається повторно. Просто зараз.
***
ПРОЛОГ (До радості)
У середовищі джентльменів, які залишають місця не настільки віддалені, у народі йменовані «в’язниця», є звичай – нічого виносити з в’язниці й нічого там не забувати. Виходячи з цугундера, арештант повинен роздати всі свої пожитки, тобто особисто знайти їм нового власника, а зубну щітку – обов’язково поламати і викинути. Цей ритуал повинен уберегти від повторного заходу до цієї не найбільш веселої установи. Треба сказати, що в совку тюремна тема мимоволі розчинилася в масах і вилазила в найнесподіваніших місцях. Наприклад, досі використовується лайка чи образа у вигляді різноманітних варіацій назви представника нетрадиційної сексуальної орієнтації. Скажімо так, нормальну людину це питання не повинно чіпати взагалі і закінчуватися класичною відповіддю на запитання: «Як ви до них відноситеся?» – «Я до них не відношуся». Все, тему закрили, і там нічого копати з огляду на те, що більшість талановитих людей, чиїми відкриттями, досягненнями чи творіннями всі користуються щодня, мали нетрадиційну сексуальну орієнтацію. У совку ж цю тему було зведено в якусь болісну форму, а ми й досі жуємо цю жуйку. Коріння такої підвищеної уваги до теми криється в усталеній тюремній ієрархії, де ось такий нетрадиційно орієнтований арештант навіть не стояв, а лежав на найнижчій сходинці арештантської ієрархії. Саме там було закріплено цей ганебний статус. Але точнісінько такий самий дух проник і в мозок людей, які жодного разу не переступали порогу тюремної камери і уявлення не мають про те, що це таке. Словом, така погань передається ментально, і люди нею заражаються, не помічаючи цього процесу.
Приблизно те ж саме сталося і з населенням України, яке, вийшовши з совка, притягло звідти якісь психологічні закладки, що сплять до певного часу, але в певний момент обов’язково вилазять назовні та приносять багато лиха.
Один із таких паразитів, якому треба було зламати хребет ще в 1991 році – «новояз», або навіть не так – бездумне ставлення до того, що ми говоримо та чуємо. Прикладів можна наводити сотні й тисячі, але ми візьмемо лише один, фундаментальний.
24 серпня щороку ми святкуємо День Незалежності. Напевно, цей день можна було назвати інакше, але вже як назвали. А тепер погляньмо на Україну другої половини 1991 року й далі. Адже незалежність передбачає свободу вибору, свободу прийняття рішень і головне – усвідомлення цієї сутності як такої. Насправді Україна була залежною від зовнішніх сил з усіх ключових питань. Причому взаємозв’язки різних країн – справа звична, але вони будуються на засадах взаємної вигоди. Україна ж була залежною в іншому форматі. Ми не мали вибору з найнагальніших питань. Ми не змогли вжити заходів для своєї енергетичної, військової та політичної незалежності. Ми навіть не змогли стати незалежними й самодостатніми в плані безпеки.
Через те що наша історія не могла бути написаною з чистого аркуша, то природно, що починаючи з серпня 1991 року, ми за інерцією перебували в залежності від метрополії, бо де-факто триста років були її колонією. Тому ми не змогли знищити комуністичну ідеологію та відповідну партію. Виявляється, що ми маємо достатні для внутрішнього споживання запаси природного газу, якого цілком вистачить для потреб населення та економіки. У нас були підприємства, які цілком могли озброїти нашу армію необхідною кількістю сучасної зброї. Але ми його виробляли в частках із метрополією, яка могла регулювати довжину повідка. І так – за що не візьмись.
Тобто для здобуття незалежності слід обрубати всі мотузки, які довгі роки тримали в цій самій залежності та підпорядкованості. Тоді, 24 серпня, і наступні 20 років цього не було зроблено. То яку незалежність ми святкували?
У нашій ситуації обрубування пут залежності призвело до крові. Але давно відомо, що незалежність ніхто ніколи не подарує. Її треба виривати з кров’ю та м’ясом, і тільки в цьому випадку можна про неї говорити серйозно.
(Далі буде)