Теорія товариша Маркса спочила в бозі, не витримавши експериментальної перевірки. Вона запускає механізми, які не приводять до загального благоденства, а неодмінно ведуть до розстрільних ям та масштабних побоїщ. Усі, хто будував соціалізм на марксових принципах класової боротьби, отримували розруху, гори трупів, канібалізм та інші неминучі застосування цієї теорії. Тобто штучна сутність, яку створили комуністи, померла, але протистояння у світі не просто не зникло, а набирає обертів і загрожує виплеснутися у щось дуже неприємне, а деякі країни, що волею доль опинилися на самій лінії зіткнення двох світів, уже вступили у війну. Україна – одна з таких країн.
Що характерно, раніше країни різного калібру, історії, економічного стану та всього іншого об’єднувала та сама соціалістично-комуністична теорія та відповідна ідеологія. Тепер можна спостерігати в одній упряжці рф, Іран і КНДР, які начебто нічим не схожі одне на одного. Іран – теократична держава, яка стоїть на непримиренних релігійних позиціях.
Причому ця течія ісламу вважає ворогами як представників інших релігій чи навіть течій ісламу, так і атеїстів або агностиків, а в упряжці з ним – рф, яка вдарилася в ортодоксальне православ’я, від якого нудить абсолютно всіх, хто ненароком забруднився в цю погань. КНДР – те ж саме: там настала епоха фараонів, і публіка мочиться в штани, побачивши свого незрівнянного Кім Винь Хуня. Телевізійні ведучі, коментуючи черговий подвиг фараона або його посланця, що вночі висадився на поверхню Сонця, аж підстрибують на своєму стільчику від надміру почуттів.
Тобто кожна з цих країн упоролася настільки, що збоку це виглядає просто дико. При цьому кожна з них має всі підстави записати свого партнера в кревні вороги, бо ті не підходять за жодним критерієм для союзника. Проте вони грають майже синхронно, миряться з явними «проблемами» одне одного та легко узгоджують ворогів, проти яких виступають єдиним фронтом.
Така синхронізація дій свідчить, що є якась єдина ідея, яка формує єдність цілей та методів її досягнення. Що характерно, ця спільність не заснована на єдності економічних інтересів, а тим більше – ідеологічних чи релігійних. Навіть збіг двох країн щодо того, що є їхнім основним джерелом добробуту (нафта й газ), ні про що не свідчить, бо вони конкуренти на ринках збуту. А у КНДР немає ні нафти, ні газу, ні собак, ні щурів навіть для себе, не кажучи вже про експорт. Але практика показує, що щось спільне таки є, і воно дуже суттєве.
Трохи ближчий розгляд цих країн показує, що об’єднавчим чинником цих країн є «лузинг». Ці країни виявилися не здатними вийти хоча б на приблизний рівень розвитку тих країн, з якими вони розташовані географічно поруч або пов’язані кровно, ментально чи релігійно.
Найпростіше це проявляється у випадку КНДР. Це – чистий, можна сказати – класичний варіант. Практично всі сусіди Північної Кореї показали найвищі темпи промислового розвитку та рівня життя своїх громадян. Насамперед це стосується Японії, потім – Китаю, але найприкріше – Південна Корея, що стала світовим лідером в інноваційних, високотехнологічних галузях економіки.
Будь-яке порівняння КНДР програє з тріском, бо люди змушені сподіватися на гуманітарну допомогу чи подачки за циркові номери. Просто зараз рф показує номери дресированого Кім Винь Хуня за нафтові й технічні подачки. За них Хунь подає голос, стоїть на задніх лапках, гарчить і готовий принести кинуту палицю.
(Далі буде)
А (Далі буде)?
Далі кудись пропало…