Межа (Частина 1)

Замість передмови

На майбутньому тижні ми станемо свідками різкого загострення відносин США і Китаю, а разом з цим — усього осудного світу й осі режимів, які мають комуністичну ДНК. Це — окрема тема, але зараз отрута тих, старих і давно протухлих ідей ще попсує світові нерви. У зв’язку з цим, є сенс ще раз подивитися на те, що було написано давно, у вигляді теоретичних міркувань. Це буде якраз доречно.

Уперше опубліковано: 03.12.2017

Авторка перекладу: Світлана

Минуле століття пройшло в єдиноборстві двох політико-економічних реальностей – капіталістичної та соціалістичної. Якщо перша була результатом багатовікової еволюції суспільних відносин, то друга виявилася штучним і вкрай агресивним феноменом. Причому  на початку соціалізм мав вигляд якоїсь розпливчастої теорії, що описувала наступний, посткапіталістичний період розвитку людства.

У цьому сенсі сам Карл Маркс та його колеги, самі того не відаючи, пройшлися стопами московії часів Петра 1. Як добре відомо, саме Петро з допомогою найманих німецьких істориків штучно створив сутність, яку назвав «росією». Але аналогія тут у тому, що і Петро, і Карл Маркс вирішили присобачити власний винахід на тіло реальності, що історично склалася. При цьому було використано хитромудрі прийоми, якими публіку переконували в тому, що штучна росія – продовження Київського князівства, а Маркс, у свою чергу, переконував, що соціалізм є продовженням фази розвиненого капіталізму.

Як показав час, ці штучні сутності не бажали приживатися на історичному тілі. Росія стала методично знищувати все, що стосувалося стародавніх часів, бо брехня проступала майже одразу. Внаслідок цього склалася дивовижна ситуація: росія, яка бажала показати своє споконвічне коріння від Києва та Константинополя, несамовито знищувала все, що пов’язано з Києвом.

З Марксовим соціалізмом ситуація склалася ще пікантніше. Наскільки можна було зрозуміти загальну ідею Маркса, він обстоював справедливий розподіл результатів праці. Причому цю справедливість він бачив у відомому принципі «Відібрати і поділити». Він свято вірив, що якщо відібрати у власників засоби виробництва, зокрема землю, і роздати все це пролетаріату, то настане соціалізм, а згодом – і комунізм. Але практика показала, що зрівнялівка повністю вбиває внутрішній стрижень будь-якого виробництва. Зрештою ділити стає просто нічого, бо виробляти нема кому. А слідом за цим відбувається нове розшарування суспільства, де основну частину результатів праці отримують ті, хто відповідає за їх розподіл. І якщо за капіталізму багатіють найбільш розумні, наполегливі, послідовні та працездатні, то соціалізм піднімає нагору демагогів та горлопанів, які рано чи пізно починають стріляти й вішати.

Причому саме поняття соціальної справедливості, що є наріжним каменем соціалізму, цілком може бути різним, а іноді – дуже різним. Зараз якось не заведено говорити, що і Сталін, і Гітлер будували соціалізм. Так, Адольф Алоїзич ще в середині 20-х років минулого століття очолив націонал-соціалістичну партію, а через десять років Йосип Віссаріонович проголосив союз соціалістичних республік.

Тобто цілі цих двох будівників соціалізму були практично ідентичними, просто засоби досягнення цих цілей дещо відрізнялися. Але всі основні інструменти були ідентичними. Пропаганда, система репресій і навіть символіка майже повністю перегукувалася, а заборонену зараз свастику совок застосовував як свій символ ще до Гітлера.

Мало того, саме за лекалами товариша Маркса будували соціалізм у Китаї та інших країнах. Величезна чисельність населення Китаю нівелює ту кількість жертв, яких було кинуто на вівтар будівників соціалізму. Але найчистіший експеримент прискореного революційного переходу до розвиненого соціалізму і навіть комунізму показала Кампучія, де лише за кілька років було знищено третину свого населення.

У результаті ця соціалістична краса стала сходити нанівець, але в поточному столітті намітилося інше протистояння, і його лінія зіткнення тепер проходить поодаль від соціалізму.

(Далі буде)