Суперімперіалізм (Частина 1)

Уперше опубліковано: 29.10.2017

Авторка перекладу: Світлана

Замість передмови

Як це не дивно, але саме ця стаття свого часу отримала якусь неймовірну пошту. Дивним виявився не тільки її обсяг, а й те, що коментатори надсилали свої відгуки ще через кілька тижнів. Це було дивно, бо її треба було спеціально шукати глибоко у стрічці. Більшість листів були з критикою, а в одному листі було написано, що ми просто не звикли жити у здоровому, демократичному суспільстві й не позбулися совкових фобій, тому й такі висновки виходять. Так от, було б цікаво почитати відгуки тих кореспондентів зараз, коли багато що стало на місце. Хоча практика показує, що свої помилки мало хто може визнавати хоча б для себе. І все-таки є надія на те, що хоча б один лист від тих критиків усе-таки прийде…

***

Ми неодноразово наводили приклад того, як мер одного зі швейцарських міст відповів на вимоги мусульманської громади про будівництво мечеті. Цю вимогу обґрунтовували свободою совісті та віросповідання, а тому подавачі вимоги вважали себе вправі ставити питання в такій площині. Мер відповів трохи лукаво, розставивши всі крапки над «і». Він погодився дати такий дозвіл, якщо прохачі пред’являть такий самий дозвіл влади міста Мекки на будівництво християнської церкви. Питання було вичерпано, бо саме існування права на віросповідання дуже залежить від місця, де цим правом намагаються скористатися.

Приблизно так само, але в жорсткішій формі вчинила верховна влада Австралії, коли місцеві мусульмани стали висувати вимоги про надання їм права жити за законами шаріату. Причому це було висловлено не в мусульманській країні і навіть не в умовах теократії, а в цивілізованій Австралії. Тоді справа дійшла навіть до видання відповідного нормативно-правового акта, в якому було чітко зазначено, що любителі зміни правил гри – видворятимуться туди, де їм ніхто не заважатиме жити так, як їм хочеться, а Австралія залишиться Австралією без урахування дивних бажань переселенців.

Усе це наводить на думку про те, що прийшлі люди не бажають вважати цю землю своєю батьківщиною. Вона їм не подобалася від самого початку, і в них сверблять руки все там змінити приблизно таким чином, як було в них удома. Звідси виникає запитання про те, хто під кого повинен підлаштовуватися. За логікою речей, якщо в тебе все було добре вдома, то живи і процвітай на своїй землі. Якщо ж ти вирішив поїхати тому, що вдома так і не зміг зробити життя зручним і хоча б віддалено схожим на те, куди ти приїхав, то залиш свої замашки в минулому та живи сьогоденням і майбутнім другої батьківщини. Вчи мову, звичаї, включайся в суспільне життя і так далі.

Ці речі здаються простими лише на перший погляд. Чим глибше починаєш копати тему, тим дивніші, а часом – і страшніші речі виявляються. Якщо не робити великого історичного огляду в розмірі гарної дисертації, а просто зупинитися на тому, що відбувалося в совку, то можна далі не ходити по приклади, а залишитися приблизно в одних географічних межах і в проміжку ста років, щоб спостерігати те, до чого призводить войовнича хода прийшлих. Зауважимо – не чужих людей по крові, за кольором шкіри, мовою або чимось іще, а через небажання прийняти те місце, куди вони прийшли, таким, яким воно є, і насолоджуватися новим життям.

Одночасна загибель російської, Німецької та Австро-Угорської імперій дала можливість народам позбутися штучних, зліплених із різних шматків державних утворень. Це неминучий процес, зумовлений послабленням імперського центру. Так було й так буде, доки залишилася остання імперія у вигляді рф та кілька квазіімперій.

Розвал російської імперії зумовив повний вихід із неї Балтії, України, Польщі, Фінляндії та Закавказзя. Навіть Сибір пішов убік від центру. У цей момент усі, хто вважав себе окупованими та поневоленими імперією, створили свої держави і стали налагоджувати власне життя. Однак більшовики мали теорію світової революції, яка зобов’язана захопити весь світ, а тому вирішили почати цю саму «революцію» шляхом окупації колоній, які щойно відкололися. Якщо інші колоніальні системи показували зразки класичного імперіалізму, то більшовики осідлали ідею неоімперіалізму.

Це можна назвати навіть іншим терміном – суперімперіалізмом. Насправді інші імперії розширювалися з огляду на економічні інтереси, поглинаючи шляхи сполучення та родовища сировини. Більшовики ж відійшли від цих, цілком зрозумілих спонукальних мотивів і поставили за мету підкорити собі весь світ. Це означає, що поглинутими мали бути всі імперії, шляхи сполучення і родовища сировини. Тобто йшлося про абсолютну імперію.

У зв’язку з цим було знову реінтегровано Сибір, Середню Азію, Закавказзя та Україну. З Польщею не вийшло, а Фінляндію було вирішено не чіпати до певного часу. Причому у всіх цих місцях вже було налагоджено місцеве самоврядування, а Україна вже здобула міжнародне визнання в особі більшості провідних країн світу.

(Далі буде)