Росія від «Капіталу» до «Майн Кампфу» (Частина 1)

Уперше опубліковано: 06.05.2017

Авторка перекладу: Світлана

Нещодавно в розмові виникла тема про читання книг загалом. Тоді довелося докласти багато зусиль для того, щоб пригадати, коли востаннє я тримав саме тверду книжку, і так нічого й не вийшло. Одне можна стверджувати, що це було дуже давно. Більшість текстів, прочитаних за останні роки, – в електронному вигляді. А років 30 тому хороша книга була бажаним подарунком на день народження. Їх навіть підписували як подарунок. Щось невловиме пішло з паперовою книгою. Напевно, це споконвічний імпульс бажання прочитати щось конкретне. Зараз процес зміни тексту для читання займе кілька кліків, і якщо щось не сподобалося, то з теми на тему можна перескочити майже миттєво. З книгою в раніші часи цей номер не проходив. Її треба було «дістати», і навіть якщо там виявилося не зовсім те, що хотілося, найчастіше читав до кінця, бо пошук наступної книги був подібний до детектива. Напевно, багато хто пам’ятає, як у совкових квартирах на найвиднішому місці стояли сервізи, кришталь і ряди книг. Ті часи канули в Лету, і це правильно. Але разом із ними туди ж канув і процес пошуку конкретної книжки.

У ті часи мені вдалося роздобути дві книги, точніше, кілька томів однієї та важкий том іншої, з інтервалом років у десять. Першу книжку вдалося купити досить легко, а другу – за великим блатом. Їхні автори і сам зміст – діаметрально протилежні у всьому, але об’єднав їх теперішній час, який розставив по місцях те, що там написано, і вказав на хибність суджень знаменитих авторів. Їхні імена відомі будь-якій освіченій людині, як і назви цих знаменитих книжок.

Перша з них, виконана у кількох товстих томах, – «Капітал» Карла Маркса. Її довелося читати в досить молодому віці, і багато речей залишилися не зрозумілими. Але й того, що вдалося зрозуміти, було достатньо для того, щоб легко відбрикуватися від численних комсомольських ватажків, які самі ніколи не читали ні Леніна, ні Маркса, а в армії це були єдині ліки від замполітів. Невеликі цитати справляли приголомшливий ефект, і замполіт, який щойно наїжджав, входив у ступор і нервово робив ротом, як риба, викинута на берег. Згодом вища освіта передбачала складання іспитів з марксистсько-ленінської філософії та політекономії, де теж стали у пригоді невеликі цитати з цієї книжки.

У цьому випадку нам цікаве те, що Карл Маркс вважав капіталізм прохідною системою, яка перейде еволюційно чи революційно до соціалізму та комунізму. Причому його теорія говорила, що можновладці чинитимуть опір прогресивному руху, і, швидше за все, перехід до нової суспільно-політичної формації відбуватиметься насильницьким, революційним шляхом. При цьому він припускав неминучість цього процесу через те, що розвинений капіталізм нарощуватиме кількість, організацію і самосвідомість робітничого класу, який об’єднається в єдину силу і стане здатний скидати капіталістичні режими. Найцікавіше те, що теорія передбачала виникнення революційної ситуації там, де капіталізм найбільш розвинений, – в Англії, Франції чи Німеччині, а росію він відносив до країн, де революції бути не може, а якщо буде, то дуже нескоро і в останніх лавах революцій в інших, більш розвинених країнах.

У принципі, його теорія була дещо футуристичною, але виглядала досить струнко та логічно. Власне, цю працю було написано за пів століття до першої класової революції, а тому заглядати на п’ять десятиліть уперед – непроста справа. І ще одна деталь: Маркс був євреєм, і тому до його теорій було досить насторожене ставлення. У результаті багато тез Маркса таки знайшли своє підтвердження, але чогось він явно не врахував, бо в частині передбачень у нього не склалося. Саме росія стала країною, де відбулася класова революція чи, швидше – переворот. Хоча цей переворот навряд чи можна було б назвати саме наслідком класової боротьби, але подальші події розвивалися саме за її принципами.

Тож величезна праця класика теорії класової боротьби виявилася досить суперечливою у плані теоретичних аспектів розвитку суспільно-політичних відносин у глобальному масштабі, а щодо росії він помилився начисто.

Друга книга – «Майн кампф», написана Адольфом Алоїзичем Гітлером. Ця книга потрапила мені до рук під кінець совка. Це був товстий чорний том без жодної літери на обкладинці. Назву було написано лише всередині, на першій сторінці. Ця праця виявилася повним антиподом «Капіталу», і з тексту було видно, що його автор має зовсім інший рівень освіти та інтелекту. І якщо першу книжку написав технократ, то другу – містик-самоук.

Це вже потім стало відомо, що на майбутнього фюрера вплинули знамениті дослідники типу Гвідо фон Ліста, Карла Гаусгофера та інших. Він транслював їхні ідеї у фундамент своєї теорії, а згодом перейшов до «поточного моменту», показуючи, як історичні екскурси в нетрі арійства та інших міркувань про чистоту крові відбиваються на сучасних процесах.

Власне, про чистоту крові в плані нацистської теорії чули всі, а з фільмів пам’ятають вираз «чистокровний арієць». Якщо цю проблему поставлено на чільне місце, то автор повинен був описати витоки цієї найчистішої крові, а потім – те, що її розбавляло або засмічувало. Щодо витоків міркувати особливо нема чого, бо все це ми зараз спостерігаємо у виконанні теоретиків і прихильників «русского міра». Сашка Дугін та інші бовдури навіть не стали нічого особливого вигадувати: вони просто вирішили, що арійцями були не германці та їхні предки, а предки бовдурів, які зараз незаслужено називають себе росіянами. Не здивуюся, якщо в особистих справах нинішніх російських володарів написано щось на кшталт: «істинний арієць, характер нордичний». Тобто Дугіни просто списали цю частину у партайгеносе Гітлера і юзають цю ідею під новою назвою. Третій Рейх став Третім Римом, а Тисячолітній Рейх – Тисячолітньою Руссю. Хоча у Гітлера це виглядало як чудернацька казка чувака, що щільно сидить на веселющих грибах, але все-таки казка цікава, то творіння Дугіна з його Аркаїмом викликають інтерес тільки у особистостей, які не мають профільної освіти й зі свідомістю, сплющеною власною величчю, – наприклад, Задорнова чи путіна.

(Далі буде)