Коли Гітлер став катом? (Частина 1)

Уперше опубліковано: 20.04.2017

Авторка перекладу: Світлана

Сьогодні – день народження записного м’ясника і ката Адольфа Алоїзича Гітлера, тому виникає резонний привід уточнити той чудовий момент, коли він став цим символом зла. Чому фюрер став цим жупелом, більш-менш відомо, а от коли – досить цікава і пікантна історія, всіх сторінок якої, мабуть, не знає ніхто. Проте навіть перше наближення до відповіді це запитання дасть багату поживу для роздумів.

Вочевидь, будучи дитиною чи підлітком, Гітлер не був чудовиськом та безжальним убивцею. Навпаки, він був дуже вразливою та чутливою натурою, яка пропустила крізь себе масу труднощів та поневірянь. Ще живучи в австрійському містечку Брауна-ам-Інн, юний Адольф уже отримав деякі натяки долі, які стали зрозумілі набагато пізніше. Це – окрема тема, де простий перелік фактів та імен дасть настільки товстий наліт містики, що поховає сьогоднішню тему.

Як би там не було, але до початку Першої світової війни Гітлер не виявляв жодних ознак вождя чи харизми. Звісно, десь у глибині душі вже було натягнуто ті струни, на яких Доля чи Фатум зіграли Вагнерівський «Політ Валькірій», але цього було не помітно нікому, в тому числі й самому Адольфу.

Потім прогриміла війна, яку Гітлер сприйняв з ентузіазмом і пішов воювати добровольцем. Треба сказати, що воював він досить непогано та сміливо. Його майбутні опоненти – Ленін, Сталін та інша погань – не могли похвалитися подвигами, здійсненими особисто на полі бою, а Гітлер – міг. Він був у самій гущавині м’ясорубки і бачив усе, що має бачити воїн. Тож після закінчення війни Гітлер не став ні монстром, ні трибуном. У цей період його навряд чи можна було таврувати чимось ганебним. Навпаки, його біографія могла стати взірцем патріота будь-якої країни. Але далі в його долі взяли участь постаті, які тягнули такий шлейф містики, що навіть мала частка фактів їхньої біографії змушує задуматися про те, чи бувають такі збіги. Зокрема, першу серйозну протекцію Гітлеру склав Еріх Людендорф, який закінчив війну на посаді заступника начальника польового генерального штабу німецької армії. Наприкінці війни він, Людендорф, зробив два вчинки, які найсерйознішим чином вплинули на подальшу світову історію. Перший – організація перекидання в росію Володимира Леніна з його соратниками для ведення підривної діяльності та виведення росії з війни. Для цього Людендорф позичив Леніну гроші та організував його перекидання до Фінляндії. Не дивно, що коли більшовикам вдався переворот і вони прийшли до влади, саме Людендоф приїхав до Бреста-Литовського приймати капітуляцію росії та повернення позики на революцію. Усі чудово пам’ятають, яку кабальну контрибуцію виплатили більшовики Німеччині, яка вже гинула.

Між іншим, як заступник начальника польового генерального штабу, Людендорф був другою людиною після начальника генштабу – Пауля фон Гінденбурга, майбутнього президента Німеччини, який вклав у руки Гітлера необмежену владу в Німеччині. Кажуть, що Гінденбург не хотів цього робити доти, доки з ним не домовився його соратник та колишній заступник – Еріх Людендорф. Тож навіть одного цього прізвища людини, яка взяла участь у долі Гітлера, достатньо для наймістичніших висновків, а таких прізвищ набирається з десяток.

Але повернімося до повоєнного періоду. Гітлер за протекції Людендорфа почав своє сходження на політичній ниві. Що цікаво, його політичні промови було звернуто до пролетаріату. Своєю опорою він вважав знедолених робітників та ошуканих, закинутих солдатів. Саме до них він звертався у своїй книзі «Майн Кампф», яка згодом стала німецьким бестселером. У цей час, у 1924 році, його також навряд чи можна було назвати монстром, хоч він уже висловлював свої думки про те, що головним світовим злом є комунізм. Його расові антисемітські теорії мали своє логічне завершення в комунізмі. Тобто він оголошував євреїв головними винуватцями створення комунізму. При цьому він проходився широкими мазками від Маркса до Троцького. Тож головною проблемою він вважав комунізм. Правда ж, зараз залишилося зовсім мало людей, які сумніваються в тому, що комунізм слід випалювати розпеченим залізом? У 20-х роках минулого століття антисемітські виступи можна було зустріти з різних боків, і Гітлер не був оригінальним, а тому жодних особливих проблем це не викликало і сам Гітлер ніяк не мав образу графа Цепеша (Дракули).

З урахуванням того що більшовики, прийшовши у владу, вже показали своє криваве мурло, то антикомуністична риторика була цілком актуальною не тільки в Німеччині, а й у Франції, Британії і навіть у далеких, укритих пеленою ізоляціонізму Штатах. Уривки інформації про те, що коять комуністи зі своїм населенням, жахали тих, хто був здатний повірити в їхню реальність, інші ж просто не могли вкласти в голові ту криваву лазню, яку влаштували пролетарі.

(Далі буде)