Автор перекладу: Світлана
12, бер
Років десять тому, коли розгоралися дебати з приводу будівництва газопроводу «Північний потік – 2», тоді ще канцлер ФРН Ангела Меркель намагалася переконати публіку в тому, що це суто комерційний проєкт і що в ньому немає жодної політики. Що це було насправді, всім стало зрозуміло влітку 2021 року, коли її вже не було в бундесканцелярії, але тут важливо не те, чим це було для прутіна, а як вона сама позиціонувала свою роль у цьому проєкті. Щоразу, коли журналісти ставили їй це запитання, вона робила очі ще круглішими, ніж зазвичай, і заявляла про те, що їй взагалі дивно таке чути, тому що уряд не може втручатися у справи бізнесу, щоб там не сформувався політичний підтекст.
При цьому вона скромно мовчала про те, що особисто пробивала для проєкту виняток з антимонопольного законодавства ЄС, яке він прямо та безпосередньо порушував. Тобто відверто здійснювала політичне прикриття. Але в цьому випадку вже не так важливо те, що вона робила, а важливо те, що вона говорила, і головне – чому вона це робила. Насправді вона відхрещувалась від того, що уряд вмазується у справи бізнесу, які мають регулювати закони ринку. Тобто навіть вона розуміла, що бути викритою в протекціонізмі – не комільфо.
І ось минуло лише десять років, і ми спостерігаємо настільки фундаментальний зсув уявлень про те, що може робити уряд цивілізованої країни, а чого робити не повинен, що протекціонізм зараз не те що не ховають, а навіть хваляться цим. Ба більше, це тепер роблять предметом гордості, а бізнес, політикум і суспільство на все це дивляться не як на виняткову дикість, а як на прояв бравади та здорової активності. Принаймні, дії Трумпа і Муска в США сприймаються як щось цілком прийнятне. Ну, а протекціонізм там став основним елементом політики і навіть середовищем існування політичної еліти.
Просто уявімо, що років 50 тому президент США вийшов би до преси і розповів про те, що запроваджує мита і по суті – прикордонний контроль із Канадою, обмежує ввезення продукції з Європи, а на десерт розповідає про 51-й штат у вигляді Канади та/або Гренландії. Його б або тихо попросили на вихід, не чекаючи імпічменту, як Ніксона, або викликали б Лі Харві Освальда, щоб потім на нього все списати. А зараз – усе нормально.
При цьому витівки дідуганчика вже сформували хор із фермерів, автомобілебудівників, винокурів та інших, який не співає пісень, а просто видає найвищу ноту від щастя та розуміння того, в яке світле майбутнє їх веде любитель пінки для фіксації зачіски. Оскільки він так дбає про свій чуб і показує, який він рубака, то йому цілком можна дати позивний Чубака. Проте, окрім дедалі ширшої групи голлівудських зірок, ще ніхто не наважився закликати знаменитого гольфіста-переговірника піти у відставку своїм ходом.
Але ж його ініціативи лише починають отримувати зустрічну хвилю, масштаб якої американці відчують трохи згодом. Багато з того, що в низці країн, які Трумп «відмитнив» своїми тарифами, лише запроваджено або названо дати запровадження заходів у відповідь. Коли все набуде чинності і почне працювати, то ефект виявиться більш вираженим. Але можна не мати сумніву в тому, що першими відчують зміни фермери, які так підтримували свого кумира. Адже буквально всі фермерські штати рішуче проголосували за Трумпа, і ось зараз фермери починають усвідомлювати, за що саме вони проголосували.
Раніше було сказано про те, що Канада вже вжила низку заходів, які так чи інакше обмежують або повністю закривають її ринок для товарів, пов’язаних із фермерством, включаючи алкоголь. Те саме зробив і Китай, куди йде величезна кількість фермерської продукції. Там підняли експортне мито на 15%, і якщо врахувати обсяги продукції, які отримали цю «надбавку», то можна лише уявити, якою радістю наповнилися американські фермери. Але це ще не все: як пишуть різні медіа, на черзі – відповідь ЄС.
«Європейський союз запровадить мита на американські товари вартістю 26 мільярдів євро ($28,33 мільярда) з початку квітня як захід у відповідь на тарифи США на імпорт сталі та алюмінію, повідомила в середу Єврокомісія. З 1 квітня буде скасовано призупинення мит на американську продукцію, а до середини квітня буде розроблено нові заходи у відповідь щодо товарів зі США, повідомила комісія».
А голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн, коментуючи майбутнє запровадження мит у відповідь, сказала таке:
«Ми готові до конструктивного діалогу. Я доручила єврокомісару з торгівлі Марошу Шефчовичу відновити переговори для пошуку найкращих рішень із США».
Простіше кажучи, вона ніби звертається до здорової частини американського Олімпу зі словами: «Приберіть від керма цих неосудних, і ми вирішимо проблеми, які вони вже створили». З одного боку, це суто дипломатичне звернення, без імен і фактів, а з іншого, це можна розглядати як певний тест на те, наскільки там все погано і чи залишилися там хоч якісь сили, які можуть додати хоча б мінімальної притомності в те, що зараз роблять Штати.
І тут варто повернутися до початку повісті й зазначити, що якщо бізнес уже сигналізує до Білого дому, мовляв, досить нам уже ваших кавалерійських атак, а Чубака тільки входить у раж і сипле додатковими митами на адресу тієї ж Канади, то це прямо вказує на те, що інтереси бізнесу, який виє, він взагалі не враховує, оскільки реалізує власні амбіції, засунувши свої руки в механізми функціонування бізнесу. Тобто Меркель стверджувала, що вона в бізнес не лізе і в ньому немає політики, хоч і брехала, як черепаха Тортила, про те, що ключик із золота, а у Трумпа все перевернули догори дриґом, пардон – догори раком, і тепер там концепція змінилася і виглядає так: «Ніякого бізнесу, тільки політика». Вірніше, навіть не політика, а – особисте.
При цьому свій бізнес він розгорнув настільки вдало, що якби він не був президентом, давно сидів би в якійсь Сан-Квентін і їв би комплексний обід, а тепер вирвався на оперативний простір, і як казав Петька Василю Іваничу, «у світовому масштабі» робить точнісінько те саме. Але тут ось що важливо: зараз він робить те, що вже напевно не вдасться розгребти навіть наступним президентам США. Так, можна скасувати всю ту дикість, яку йому надиктовує Муск, але з іншого боку, величезна кількість країн, які замикали свою економіку на США, просто зараз переглядають свої фундаментальні підходи до цього питання.
А вся справа в тому, що політична система США висувала на вершину різних, а іноді – дуже різних президентів, але її (вершини) все одно діставалися відповідальні та передбачувані люди. Обрати якусь дикість могли будь-де, наприклад – у нас, але не в США. І цей чинник лежав в основі фундаменту авторитету США. Але менш як за два місяці Трумп його вже зруйнував. Побудувати новий, звісно, можна, але для цього треба років сто. І це в тому випадку, якщо здоровий глузд повернеться до Білого дому просто зараз. Якщо ж цього не станеться і ці дива на віражах триватимуть усі чотири роки каденції, то сто років можна стерти, а замість них написати: «Ніколи».