Що ми сьогодні відзначаємо? (Частина 4)

Що ми сьогодні відзначаємо? (Частина 4)

Японія прагнула володіти всією Азією і стати самодостатньою імперією, яка може розвиватися так, як їй хочеться, не оглядаючись ні на кого, і, мабуть, саме Японія була найближчою до своєї мети. Вся східна Азія вже була в неї в кишені, але потім Штати зруйнували і цю імперію, і навіть ті уявлення про місце Японії у світі. Подальший розвиток Країни сонця, що сходить, пішов уже іншим шляхом, і вона стала зовсім не такою, якою її бачили імператор Хірохіто і його найвищі чини.

Як це не дивно, Штати також отримали не те, що хотіли. Так, вони розгромили Японію, вони підняли вже лежачу Англію і майже здохлий совок і привели їх у бойовий стан, а згодом армія США безпосередньо звільняла Північну Африку, Західну й Південну Європу, і все б добре, але саме Штати дали згоду на те, щоб та сама Франція і совок сховали свої скелети в шафу і щоб кінець війни виглядав театрально і благовидно. Вони замели дуже велику купу сміття під килимок, і ось зараз, уже через десятиліття після закінчення великої війни, це сміття почало гнити і смердіти. Насамперед сморід розноситься з московії, але й Франція дедалі сильніше починає смердіти, що вже регулярно підтверджує її президент Макрон.

Але що найнеприємніше, практично жодна країна, можливо, за винятком Японії, не зробили належних висновків із того, що призвело до цієї глобальної трагедії. Багато чого, що було просто напередодні цієї бійки, можна спостерігати й зараз. Путін вліз в Україну і очікував швидкої та майже безкровної перемоги, але війна триває вже п’ятий рік, і жодні його хитрощі, мета яких ідентична цілям Гітлера, не допомогли. Московії ніхто не оголосив війну, і, схоже, цього й не потрібно, бо у 21 столітті все можна зробити без жодного пострілу, просто економічними методами.

Британія зайняла відсторонену позицію і демонструє якийсь різновид неоізоляціонізму, хоча кому, як не їй, знати, до чого така позиція призводить. В якісь моменти важливо розуміти, що якщо ти не хочеш, щоб війна прийшла до тебе, треба йти до неї і щось робити. До речі, саме Штати демонстрували підкреслений ізоляціонізм, коли Друга світова війна тривала вже понад два роки, але зрештою це не допомогло уникнути ні війни, ні жертв.

Про Німеччину важко говорити однозначно, бо вона вважається титульним винуватцем Другої світової війни і разом з Японією довгий час демонструвала пацифізм або інше крайнє становище маятника, який з розмаху хитнувся в бік, протилежний від мілітаризму. Напевно, саме відсутність цього елемента, хай у зародковому стані, робить країну навіть із потужною та передовою економікою – провінційною, не здатною формувати реальний поточний політичний світовий простір. Тобто Німеччина, як і Японія, апріорі записали себе в розряд ведених, і тому особливо важливо розуміти, хто й куди веде ту ж саму Німеччину. Поки вона чітко йшла за США, можна було з упевненістю говорити про те, що і як вона робитиме завтра та післязавтра чи в якійсь конкретній ситуації. Зараз такої впевненості немає, і не тому, що вона чітко рухається в руслі «бундес інтересів», а тому, що не завжди зрозуміло, хто саме і куди її веде в цей момент.

Після закінчення війни Франція поводилася і поводиться зараз, як дитина, що наробила шкоди. Вона сахається з боку в бік і всю свою повоєнну історію постійно мала легкі та сумнівні стосунки майже з усіма маргіналами та ізгоями. Якщо потерти легенько Лівію, там виявиться букет французьких компаній, а почати вибивати санкціями з Ірану західних бізнесменів – звідти одразу вивалиться «Тоталь». Це вже якось і не дивує. Причому вона настільки нерозбірлива у зв’язках, що лише диво (на ім’я Ізраїль) позбавило світ від ядерної зброї в руках ще Башарового тата – Хафеза Асада чи Саддама Хуссейна. Словом, легкі та не надто вимогливі відносини Парижа з різноманітними клоаками плодять і плодять негарні хвороби як у самій Франції, так і в тих країнах, де вона без пуття крутила роман. До речі, свою ганьбу з поразкою Франція намагається розмазати ще на комусь, щоб їй не сумно було одній у такому становищі. Тому, потріпавши за щоку Саакашвілі, у 2008 році Саркозі прийняв його до свого клубу історичних поразників та капітулянтів.

Із московією все зрозуміло без довгого опису. Вона зараз повністю використовує досвід совка та Німеччини для розв’язування своїх воєн. Ті ж самі хитрощі й та ж сама надія на те, що відплата обійде стороною. Але вже давно помічено, що охочі повторити історію роблять це у вигляді фарсу, а тому й наслідки будуть неминучими та відповідними. Москві доведеться платити не тільки за свіжими, а й за старими рахунками, які краще було б не чіпати, але тепер уже пізно.

***

Як там було: «Лупайте сю скалу», – і в іншого «Вичавлюйте з себе раба по краплі». Як післямову хочу зауважити, що, будучи школярем, я був змушений споживати те, що в нас намагалися заливати. І не можу сказати, що тоді я в це не вірив чи щось таке. Інших джерел інформації просто не було, і тому доводилося брати, що є. Єдине, що бентежило, – це безапеляційність і натиск, із якими це все подавалося. А до того часу при слуханні «ворожих голосів» виникала впевненість у тому, що на важливі запитання можуть бути й інші відповіді, а які вже з них ближчі до істини, вдалося зрозуміти набагато пізніше. Це означає, що за бажання – кожен зможе пройти цей шлях. Але бажання бути зобов’язане, бо без нього ніяк.