Що ми сьогодні відзначаємо? (Частина 3)

Отже, як доповнення до сказаного вище, пропонуємо текст, написаний рівно три роки тому і присвячений 1 вересня, дню формального початку Другої світової війни. Зазвичай, коли ми піднімаємо старі статті через їхню актуальність, ми там вносимо корективи, які іноді досягають чверті чи навіть третини тексту. А тут залишаємо, як є, бо якщо щось за цей час змінилося, то це тривалість війни з рф, а решта залишилася незмінною. Можливо, хтось його читав і, напевно, пригадає цей матеріал, але за ці три роки до нас приєдналися нові колеги й читачі, для них це буде цікаво, тим більше – сьогодні, в чергові роковини.

«И СНОВА ПЕРВОЕ СЕНТЯБРЯ» від 1 вересня 2018 року

Сьогодні виповнилося 79 років від дня початку Другої світової війни, і пройти повз цю дату ніяк не можна. Справа в тому, що війна нікому не принесла того, що хотіла кожна зі сторін, які так чи інакше взяли в ній участь. Агресори не отримали того, чого хотіли перед її початком, а формальний агресор взагалі отримав обернений результат, але й інші учасники війни навряд чи могли б святкувати Вікторію без огляду на все те, що пішло не так.

Першого вересня Німеччина розпочала вторгнення в Польщу з провокації, згодом досить добре описаної, що увійшла в історію як Гляйвіцький інцидент. Але цей момент зазвичай описується оповідально, мовляв, люди Гіммлера все підстроїли і цей незрозумілий обстріл радіостанції виявився спусковим гачком усіх наступних подій. Але навіщо взагалі потрібен був цей фокус, зазвичай нікого не цікавить. У принципі зрозуміло: треба було створити видимість, що саме Польща створила казус беллі, на який відреагувала Німеччина.

Проте сама конструкція вторгнення викликає закономірне запитання: навіщо потрібно було так мудрувати і чи не простіше було почати війну з її оголошення або просто – без оголошення (що й було зроблено), але без зайвого цирку? Навіть якби Німеччина не влаштовувала провокації, а просто вручила б відповідну ноту і за годину почала б вторгнення, нічого б не змінилося.

Польща розпочала мобілізацію 30 серпня, але так і не встигла відмобілізуватися. Люфваффе прасували ешелони з призовниками від західного до східного кордону. Але це не означає, що поляки здалися. Польські війська вели активні бойові дії, і в перші два дні навіть Люфтваффе зазнавали відчутних втрат. Але Німеччина мала беззаперечну перевагу в географії. Найбільш важливим для неї був північний напрямок, бо допомогу союзників можна було прийняти тільки з цього боку, оскільки на той час із заходу та півдня була територія противника, зі сходу – територія ворожого совка, але й північ виявилася занадто вразливою. Справа в тому, що Вермахт атакував з двох напрямків: з материнської частини Німеччини та з Північної Пруссії, відрізаючи Польщу від моря. Це й стало тим фатальним моментом, після якого у поляків не було можливості вистояти.

Загалом операцію «Вайс» провели приблизно так, як і планувалося, а от Гляйвіцька вистава повинна була забезпечити Берліну алібі і виглядати більш-менш пристойно, щоб не нарватися на оголошення війни з боку Англії та Франції. Кажуть, що коли Гітлер дізнався про те, що план не спрацював і він отримав оголошення війни, він не міг у це повірити. Схоже на те, що він очікував іншої реакції, а Польща повинна була впасти без особливих міжнародних наслідків. Неважливо, що за рік Гітлер вже розгромив Францію з англійським експедиційним корпусом, –  війна вже почала диктувати свій сценарій, і Гітлер вів Німеччину не так з власної волі, як із волі самої війни.

Велика Британія в особі Невіла Чемберлена взагалі не хотіла цієї війни і робила все можливе й навіть неможливе, щоб її уникнути. Те неможливе, що Британія зробила руками Чемберлена, виявилося ще й ганебним. З цього приводу Вінстон Черчілль сказав свою знамениту фразу про те, що, обираючи між ганьбою і війною, отримаєш і те, й інше. Тож і Англія отримала не ту війну, яку хотіла б, а наприкінці війни перестала бути імперією, над якою ніколи не заходило сонце.

Франція отримала від війни ганьбу, яку невміло приховує й зараз. Маючи найпотужнішу континентальну армію, вона не лише примудрилася програти Німеччині, а й навіть не змогла чинити відповідний опір. До когорти переможців вона затесалася, як шахрай, і їй там було не місце, але вже нічого не зміниш. Як би там французи не оспівували свій Опір і де Голля, намагаючись сховати найпохмуріші і найганебніші сторінки цієї війни, їх легко підняти будь-кому, хто цікавиться ходом війни.

Совок отримав замість Європи на блюдці – її огризок, зруйнований та замучений, але заплатив за це жахливу ціну не лише людськими та іншими втратами. Війна провела винятково успішну зворотну селекцію, і довоєнний збочений совок став дитячим садком після того, як співвідношення конторських до всіх інших стало просто феноменальним. Збочений совок, побитий, голодний і з ненавистю до всіх, виявився настільки живучим, що його кістяк у вигляді московії продовжує люто ненавидіти решту світу і бажати все того ж – залити весь світ кров’ю. В будь-якому випадку, початкові цілі війни, що малювалися 1 вересня 1939 року, не просто не було досягнуто, а втрачено назавжди як реальну та досяжну можливість.

(Далі буде)