Як закопати правду? (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Замість передмови

Саме зараз можна спостерігати феномен радянсько-російської пропаганди наживо. Згадаймо про те, як лише кілька тижнів тому їхня пропаганда просто зривала горлянку, коментуючи «прорив», який обвалить фронт. Яких тільки дифірамбів не співали всьому цьому і яких тільки прогнозів не малювали. Товариші типу Репке миттю сповістили про те, що фронт уже обвалився і що за тиждень… але ось він минув, цей тиждень, і гер Репке якось втратив ентузіазм, а ворожа пропаганда набрала в рот води чи що там у неї зазвичай у роті і не видає ні звуку, неначе на тому напрямку нічого не відбувається взагалі.

Насправді там є про що писати, і події розвиваються дуже інтенсивно. Але в цьому випадку йдеться не про ці події, а про те, як ворожа пропаганда вміє включати режим «лютий мороз» і замовчувати важливі, а часто – гігантські події. Таких було безліч, і зараз ми пропонуємо подивитися, як працював цей режим під час та після Другої світової війни, бо так само він працює й зараз.

19.08.2021

Коли російська та совкова історіографія розповідає про події 1944 року, то найчастіше там вставляється виноска про те, що союзники нарешті відкрили «другий фронт». При цьому на расєї скромно мовчали, що до цього часу вже було звільнено половину Італії, і союзники досить вдало використали цю ситуацію для того, щоб «розсмикувати» сили противника, змушуючи знімати їх із місць підготовки великих операцій.

Мабуть, стрімкий наступ тут не передбачалося в принципі, бо північ Італії – це передгір’я Альп, і вести наступ у цьому напрямку могли тільки ті, в кого «баби ще народять». У всіх інших випадках такі перешкоди оминають і перерізають шляхи постачання військ, які окопалися в горах, у їхньому глибокому тилу. В будь-якому разі, планування бойових операцій союзників постійно спиралося на принцип мінімізації втрат особового складу.

Але саме про Італію, де бойові дії йшли з 1943 року, російські історики не згадують, бо хтось може порівняти дати початку італійської кампанії союзників та початок їхньої канонічної битви на «Курській дузі» і виявить якийсь дивний взаємозв’язок між цими подіями. А коли з’ясує, що практично весь ударний склад танкових угруповань противника було не знищено на полі бою, а завантажено на залізничні платформи та перекинуто до Італії, то тут може статися конфуз великого і вкрай неприємного масштабу.

Але і в 1944 році є низка точнісінько таких самих епізодів, які «мудрі совкові історики» просто приховали, а тому публіці вони майже невідомі. Зараз ми легким пунктиром позначимо невелику частину того, що було майстерно приховано московськими фальсифікаторами історії. Але спочатку кожен нехай спробує згадати опис якоїсь найбільшої морської десантної операції, яку провели червоні армійці під час Другої світової війни.

Якщо комусь це все-таки вдасться, то можна піти далі і з’ясувати просто для себе: скільки там було задіяно військ? Адже треба якось уявляти масштаб заходу. Ну гаразд, бог з ними, з військами, можливо, хтось зустрічав фотографію флотського угруповання, що брало участь у подібній операції, або, ще простіше, можливо, хтось зустрічав фотографію, на якій можна було б побачити хоча б основну її частину, щоб можна було порахувати кількість кораблів? Якщо не вдалося, то пропонуємо звернути увагу на цю фотографію.

Виглядає дуже солідно і вражаюче, чи не так? Але саме в цьому фото важливе те, що насправді воно відображає частину флоту, задіяного в одній десантній операції, про яку ніхто й нічого не чув. Якщо ніхто не знає про те, що це, то логічно вважати, що ніхто не знає і про те, чи вдало вона завершилася, чи ні. А тепер просто уявімо на секундочку, що це фото зафіксувало флотське угруповання совка під час проведення своєї операції, а тим більше якщо ця операція виявилася успішною. У такому разі про неї б складали гімни й кантати, і ще невідомо, що було б у них на першому місці – ось ця операція чи «Сталінградська битва» з «Курською дугою», разом узятими.

(Далі буде)