І ось наприкінці 1940 року Британія опинилася за межею економічного виснаження, і якщо США збиралися залишити Британію на плаву, то треба було змінювати пропорції участі Штатів у забезпеченні конвоїв, і у зв’язку з цим командувач Атлантичного угруповання адмірал Старк провів серію переговорів зі своїми британськими колегами, за результатами яких став зрозумілим обсяг сил і засобів, які знадобляться для зміни формату американського флоту в цій операції. Як наслідок, із Тихого океану на схід було перекинуто авіаносець USS Yorktown, три лінкори – USS New Mexico, USS Mississippi, USS Idaho – і кілька крейсерів та есмінців.
Це розширення функцій американського флоту збіглося із запуском програми Ленд-лізу в березні 1941 року. Перед тим як закрутилася нова карусель подій, адмірал Старк попередив військове керівництво про те, що, виконуючи всі заходи, передбачені планом взаємодії з британськими союзниками, США фактично вже перебувають у стані війни з Німеччиною. Причому він зазначив, що іншого шляху для вирішення поставлених завдань він не бачить, але керівництво має розуміти, у що все це може вилитися. Керівництво відповіло, що воно все розуміє і що теж не бачить іншого варіанта розвитку подій, і тому треба діяти згідно із затвердженими планами.
У березні американські морські офіцери прибули до Великої Британії, щоб обрати в Шотландії місця базування для американських есмінців. 17 березня катер берегової охорони Cayuga покинув Бостон із Гренландською дослідною експедицією, щоб знайти та згодом облаштувати аеродроми, бази гідролітаків, радіостанції, метеорологічні станції та навігаційні засоби, а також надати гідрографічну інформацію з Гренландії.
І ось, згідно з домовленостями, в пакеті яких був і Ленд-ліз, із 4 квітня американські верфі Східного узбережжя стали доступні для британських та союзних суден та кораблів для ремонту й модернізації. Лише через п’ять днів після цього британський лінкор HMS Malaya прибув до Нью-Йорка для ремонту, оплаченого з коштів Ленд-лізу. Із 7 квітня на території Британії та її колоній ВМФ США почав вводити в експлуатацію свої військово-морські бази, розпочавши з бази на Бермудах. А за два дні, 9 квітня, США оголосили фактичний протекторат над Гренландією. 18 квітня Військово-морський департамент санкціонував будівництво бази есмінців у Лондондеррі, Північна Ірландія, та однієї на західному узбережжі Шотландії, а також баз гідролітаків у Північній Ірландії й на півночі Шотландії.
Таким чином, без оголошення війни США почали розгортати свої війська вздовж усієї траси конвоїв, але все це відбувалося без прямого протистояння аж до 20 червня 1941 року, коли підводний човен Крігсмаріне U-203 на межі зони патрулювання спробував торпедувати лінкор USS Texas. Сплутати таку велику ціль не було з чим, і стало очевидно, що Німеччина відмовилася враховувати прапори кораблів та суден і почала тотальну війну в Атлантиці. Підтвердження цього було отримано 27 червня, коли німецька субмарина торпедувала та потопила вантажне судно SS Robin Moore, яке йшло під американським прапором.
7 липня в Ісландії висадилася велика група морської піхоти США для того, щоб не дати німцям окупувати цю стратегічно важливу позицію у Північній Атлантиці. Загалом ні про який нейтралітет уже не могло бути й мови, а на особистій зустрічі прем’єр-міністра Великої Британії Черчілля і президента США Рузвельта останній прямо сказав: «Я вестиму війну, але не буду її оголошувати».
Таких прикладів можна наводити безліч, але ми зупинимося саме в цьому місці для того, щоб порівняти дві ситуації, а потім дати відповідь на просте запитання. Отже, США постачали Британії сировину, обладнання, матеріали, а згодом – зброю, боєприпаси й техніку. Крім того, йшов миттєвий і прямий обмін розвідувальною та оперативною інформацією, і це не вважається вступом у війну. Франція та Британія від дня нападу Німеччини на Польщу не поставили їй жодного патрона, а до середини травня 1940 року не вели активних бойових дій із Німеччиною. Але перший варіант не вважається війною, а другий вважається. Чи є в цьому логіка?
На наш погляд, неоголошена війна не перестає бути війною, і тому формалізація початку Другої світової війни датою 1 вересня 1939 року вельми умовна і явно не відповідає реальному перебігу подій, і щось подібне відбувалося не тільки на Західному напрямку, а й на Східному, але це – інша тема для іншої історії.
Дякую за підручник.
дебаты двух искусственных интеллектов с оценкой аргументов 5 наиболее известных ии.
https://www.youtube.com/watch?v=WPXWWbdA–A – Joseph Stalin’s WW2 Leadership: Genius or Insanity?
Давайте рассмотрим один из главных вопросов Второй мировой войны: был ли Сталин ключевым фактором победы СССР или он чуть не проиграл войну из-за своей некомпетентности?
Сюжет прост: два учёных, созданных искусственным интеллектом, представляют свои аргументы с противоположных точек зрения. Один утверждает, что Сталин был катастрофой, разрушившей руководство Красной Армии, проигнорировавшей предупреждения о вторжении и стоившей миллионов ненужных жизней. Другой возражает, что Сталин сплотил Советский Союз, когда тот разваливался, и принимал сложные решения, которые никто другой принять не мог.
І обидві точки зору совкові. Перша точка зору совків часів пєрєстройкі, а друга класична для сталіністів.
цікаво те, що обидва ші тренували на книгах західних авторів.
Зовсім не лише на них. Тим більше, якщо питати кацапською.