У цьому випадку саме італійська частина європейського театру військових дій набула розгалуження. Командування південного угруповання військ отримало від фахівців з дешифрування радіоповідомлень противника, що перебували в Блетчлі-парку в Бакінгемширі, інформацію про те, що Oberkommando der Wehrmacht (або OKW, німецьке верховне командування) направило наказ командуванню південного угруповання військ у Франції почати відхід у бік Німеччини. Командував цим угрупованням генерал Візе зі штабом у місті Авіньйоні.
Тут треба зауважити, що угруповання налічувало трохи менше ніж півтори сотні тисяч особового складу 19-ї армії, і вона оперувала від кордону Іспанії, з оперативним командуванням у Тулузі, до східного кордону Франції з Італією, Швейцарією та Німеччиною. Генерал Візе отримав директиву виводити свої війська за двома напрямками, а саме: дві дивізії, 148-а і 157-а, повинні були вирушити на схід і вийти на рубіж, розташований на франко-італійському кордоні, решта чотири дивізії – 189-а, 198-а, 338-а і 716-а, що базувалися на захід від Рони, – мали спочатку зосередитися біля Авіньйона, а потім рухатися у північно-східному напрямку, огинаючи кордон Швейцарії з виходом на кордон Німеччини.
Але найбільшим занепокоєнням командування південного угруповання американських військ була 11-а танкова дивізія, у складі якої були потужні «Тигри» і «Пантери», на яких було встановлено одні з найдосконаліших на той час танкових гармат. Крім того, дивізія мала великий бойовий досвід, здобутий за три роки бойових дій на Східному фронті, та була укомплектована моторизованими розвідувальними та іншими підрозділами, що робило її високомобільною і маневреною. Її ще називали «Примарною дивізією» саме за ці риси. Командував дивізією досвідчений генерал-лейтенант Вендом фон Вітерсгайм.
Власне кажучи, відведення військ почалося 13 серпня, і однією з перших до Авіньйона почала відхід саме 11-а танкова дивізія. Воно й зрозуміло, адже до цього вона стояла в Тулузі, майже в крайній західній точці всієї 19-ї армії, тому їй і треба було відходити найпершою. Досвідчений командир дивізії розумів, що розраховувати на ефективне прикриття з повітря не доводиться, і тому марш здійснювався лише після заходу сонця, а вранці танки ретельно маскувалися. В результаті за шість ночей дивізія дісталася Рони, і ще дві ночі пішло на те, щоб переправитися на її східний берег. Ар’єргард танкістам забезпечувала 198-а піхотна дивізія Вермахту.
Таке потужне угруповання військ після скорочення та ущільнення лінії фронту становило велику проблему для подальших операцій. Тому було прийнято рішення організувати висадку комбінованого морського та повітряного десанту на французьку Рів’єру, у смузі від порту і військово-морської бази ВМФ Франції – Тулона – на заході до Канн на сході. Операцію було розраховано на дві фази: оперативну, коли перша хвиля десанту діятиме в режимі рейдової операції і перерізатиме комунікації противника, заважаючи його організованому відступу, і головну, коли слідом за рейдовим угрупованням почнуть висадку основні сили, які вже системно звільнятимуть територію півдня Франції.
Для забезпечення першої фази операції було залучено 66 тисяч особового складу для морського десанту і дев’ять тисяч – для повітряного. Крім того, десантуванню з моря підлягали 6,5 тисячі одиниць техніки, включаючи танки, автомобілі, бронетранспортери та гармати.
І ось тепер уявімо всю цю картину, дивлячись на ту саму фотографію, наведену на початку. Саме у вигляді десанту одночасно висаджується 75 тисяч осіб. Тільки у першій хвилі. І тут ми не згадуємо, що буквально пару місяців тому в Нормандії висадився просто гігантський десант, а на Тихому океані такі операції йшли одна за одною. Просто згадаймо, що у складі радянської армії до розвалу совка було сім повітрянодесантних дивізій чисельністю 12–15 тисяч кожна, і виходить, що масштаб першої хвилі десанту на південь Франції потребував би особового складу майже всіх совкових ПДВ, разом узятих! А ще на хвилинку уявімо собі картину, якби в ході однієї чотириденної операції висадили б кудись усі ПДВ, – це який резонанс був би? Про це писали б десятиліттями, знімали б фільми і так далі, але союзники таке провели в рутинному стилі, а совкові історики просто «загубили» цю подію геть-чисто.
Але тут є ще один важливий момент. Метою цього десанту було якнайсильніше ускладнити відхід загальновійськової армії чисельністю 140 тисяч особового складу. Тобто йдеться не тільки про десантну операцію, а отже – про дуже обмежену кількість важких озброєнь, то ще й співвідношення особового складу там було 1:2 на користь противника. Меншими силами та з більш слабким оснащенням союзники запланували і провели десантну операцію, яка вважається найвдалішою за час усієї Другої світової війни.
(Далі буде)