У війнах колишньої Югославії довелося брати участь і нашим співвітчизникам, і мені приємно, що українці стояли на боці добра. На відміну від мешканців московії. Втім, московити завжди були й будуть на боці зла.
Я вже писав про постачання Україною зброї до Македонії, про українських пілотів та інструкторів. Також мій друг особисто брав участь у миротворчих місіях у Хорватії та Боснії і Герцеговині. З цієї війни друг привіз бронежилет 6Б4, який врятував його від кулі сербського снайпера, випущеної з СВД.
А ще українські миротворці врятували тисячі людей від геноциду в Боснії.
11 липня 1995 року почалася «Різанина в Сребрениці» – скоєне сербами під командуванням генерала Ратко Младича масове вбивство близько восьми тисяч боснійських мусульман чоловічої статі віком від 12 до 77 років. До речі, різанина сталася після того, як голландські миротворці пішли зі Сребрениці на вимогу сербів. Адже європейці не хочуть помирати за Нарву, пам’ятаєте?
Наступною метою Младича було місто Жепа та околиці, місце компактного проживання боснійців-мусульман. У місті дислокувалися українські миротворці – 79 бійців 240-го батальйону спецназу. І завдяки нашим солдатам у сербів не склалося – вони застрягли на підході до Жепи на 12 днів, а українці вивезли з міста й околиць кілька тисяч мирних мешканців. У ЗСУ цю операцію називають найуспішнішою операцією до початку нашої війни з московією. Але більшість українців не знають про цю операцію.
Спеціально для участі в миротворчій місії ООН Україна сформувала окремий 240-й батальйон, який прибув до Боснії 15 липня 1992 року. Це була перша участь України в миротворчих операціях. Контроль за безпекою в районах Жепи та Горажде було відведено українському підрозділу. Складність цих районів була в тому, що до них можна дістатися тільки через територію боснійських сербів.
Як на будь-якій війні, українцям довелося пережити багато. Серби нападали на блокпости наших миротворців, били наших бійців, погрожували зброєю, стріляли поверх голови та біля вуха, брали в заручники і виставляли як «живий щит», приковуючи наручниками. Знайомі «братерські православні відносини», чи не так?
Але найбільша жесть для українців була влітку 1995 року. 79 українських бійців у районі Жепи були озброєні вогнепальною зброєю і мали дев’ять БТР, контролюючи територію приблизно 120 квадратних кілометрів.
У травні серби перекривають усі дороги до Жепи. Постачання продовольства, води, пального, боєприпасів припиняються. З липня серби розпочинають мінометні обстріли українських позицій і населених пунктів. Місцеві жителі допомагають нашим водою, продовольством та дровами.
Серби наполегливо радять нашим піти, вчинити, як голландці у Сребрениці. З іншого боку, боснійські мусульмани тиснуть на наших і вимагають віддати їм зброю, щоб вони могли захистити себе і свої сім’ї.
У цій ситуації Генштаб ЗСУ наказує нашим у повному обсязі застосовувати зброю для захисту себе та мирних жителів. Українці готуються до кругової оборони та постійно передають інформацію про вогневі позиції сербів до штабу в Сараєві. Українських миротворців не чіпають, боячись повітряної відповіді НАТО, але постійно залякують.
13 липня серби висувають боснійцям ультиматум – або капітуляція, або як у Сребрениці. Боснійці відхиляють ультиматум, і 14 липня серби атакують, захоплюють кілька хуторів, прориваються в гори навколо Жепи. ООН приймає рішення про евакуацію цивільного населення з Жепи та околиць. Українці та американці ведуть переговори з Младичем про умови евакуації. Переговори дуже важкі та жорсткі. Кінець липня, ситуація критична, населені пункти під постійними обстрілами мінометів та артилерії, мешканці ховаються в підвалах.
25 липня розпочинається евакуація. Серби погоджуються на умови українців – евакуація сім’ями, немає поділу на чоловіків та жінок, як у Сребрениці, в кожен автобус по одному-два українські миротворці для охорони.
Вивозять людей 60 автобусів із Белграда з водіями-сербами. З Сараєва прибувають БТРи з французами, стають у голову та хвіст колони. Окремо транспорти вивозять поранених.
Останній конвой з автобусами залишає Жепу 27 липня в супроводі українських і французьких миротворців. За даними ООН, загалом було евакуйовано понад п’ять тисяч осіб. Українські миротворці кажуть про десять тисяч осіб, маючи на увазі біженців, яких підбирали на шляху прямування.
Відразу після евакуації мирного населення сербські війська зайняли Жепу. Українці ще кілька днів спостерігали за мародерством та знищенням історичних пам’яток і будинків мусульман.
3 серпня українці залишили Жепу та передислокувалися на свою базу в Сараєві.
Написано за матеріалами ВВС.
Ваш Готельєр-бандерівець
Московський рейх буде розпадатися ще кривавіше і голосніше. Після перемоги України регіони почнуть ділити шкуру ведмедя, що подихає. І десятиріччя Югославії буде здаватися дитячим майданчиком з гойдалками і стрілецьким тиром у відділенні атракціонів. Це буде різанина усіх проти всіх. Кожна сім’я, кожен під’їзд, кожен поверх будуть різатись. За що? За все що завгодно: за простір, за газ, за воду, за гуманітарку, якої не буде, за шматок незасраного (не до кінця ще) двору. Лягаю і просинаюсь з цією теплою і рожевою мрією….
Ще раз дякую, пане Готельєр-бандерівець.
Велика дяка пану Готельєру-бандерівцю особисто від бандерівки, як мене завжди називав мій уже покійний свекор. Пречудовий цикл статей.
Дякую пане за таку ратну працю. Фінал просто чарівний. Завжди хотілось знати правду про ті події, які тоді здавались незрозумілими. Тепер прояснилось…. Слава Україні!