Тобто на сучасному етапі розвитку людства під силою держави розуміють саме це і коли на публіку виходить інформація про те, що за 4 роки Трумп має намір скоротити фінансування збройних сил майже на 40%, то виникає питання і до цього визначення. Тобто, декларуються одні речі, а запускаються процеси геть протилежних властивостей. Але саме такі дії легко вписуються в доктрину нео-ізоляціонізму. З цього робимо висновок про те, що діючий уряд США або має на увазі щось нове і ще нікому невідоме, що надає силу, або не розуміє, про що розказує своїм громадянам, або це – навмисні лії, мета яких ще не остаточно зрозуміла.
Але тут слід враховувати історичні чинники, які працюють незалежно від того, як ми до них відносимося. Справа в тому, що Штати вже виходили на перші позиції в світі, а потім – знову відкотилися до статусу регіональної держави, хай і не зовсім у вихідне положення. Мова йде про період, який передував Першій Світовій війні, під час війни і період після неї. Усім відомо, що Штати не планували втручатися у війну на Старому континенті, але вони приймали активну участь у постачанні озброєння країнам Антанти.
На фініші війни Штати були змушені втрутитися з поважної причини. Як відомо, на початку березня 1918 року, більшовистська росія уклала сепаратний мирний договір із Німеччиною. Наслідком цього стали дві події. Росія вийшла з війни і друга – Німеччина нарешті позбавилася Другого фронту, як це і заповідав Отто фон Бісмарк. Отже, німці перекинули свої війська на Захід і почали свій останній, потужний наступ. Союзники ледве втримали його і зрозуміли, наступний може виявитися останнім. Тому Америку таки вмовили прийняти участь у війні, аби замінити росію, що капітулювала.
На цьому війна закінчилась, оскільки в Німеччині розуміли, що від повного фіаско їх міг врятувати той самий наступ, який виявився лише частково вдалим. А далі чекатиме повний розгром, за участі США. Тож Німеччина капітулювала попри те, що на її теренах не було військ противника і натомість, вона сама утримувала чужі землі. Капітуляція виявилася ганебною і як з рештою зʼясувалося, союзники, окрім США, перегнули палицю і навантажили Німеччину зайвими обтяженнями, що і призвело до росту хвилі реваншизму. Але тут важливе інше. Штати не прийняли участі в «дерібані» і знову закрилися всередині своєї ізоляціоністській мушлі.
І от це – дуже важливий момент саме тому, що зараз Трумп робить саме те, що США зробили сто років тому. Штати вийшли з Європи, але продовжували свої неоколоніальні проєкти в Азії. Справа в тому, що доктрина Монро прямо розмежовувала інтереси США між Америкою і Європою, а от Азія там не розглядалася як місце, де можуть жорстко стикнутися їхні інтереси з інтересами тієї ж Британії, або Франції чи Голландії, які мали в цьому регіоні доволі великі колонії. Штати просували свої інтереси не через колонії, а через концесії, а відтак – за згодою приймаючої сторони, що мало сприяти уникненню навіть не конфліктів, а непорозумінь.
І все було добре доти, доки Японія не почала наслідувати США і не оголосила Східну Азію, включно із Австралією, зоною своїх інтересів. При цьому, японці артикулювали, що їх не цікавлять події ані в Європі, ані в Америці, а ні в Африці, лише західне узбережжя Тихого океану і прилеглі території. Таким чином, вони взяли на озброєння ту саму політичну форму, що і США, але втілювали цю концепцію дещо відмінно. Причому, це не стосується захоплення нових територій, адже США за 19-те сторіччя робили те саме і з початкових 13-ти штатів на східному узбережжі, суттєво розширилися на Захід і Південь. Що правда, частина цього розширення була «по згоді», як от – купівля Аляски чи Флориди.
(Далі буде)