До того ж, експансія Японії почалася буквально за пару десятків років після закінчення основної фази розширення США, а відтак, в Токіо взагалі не бачили нічого нового, чи поганого в тому, що вони захоплюють нові території. На початку своєї експансії вони оминали зони інтересів США, та інших світових держав і ще невідомо, як би там все далі пішло, якби не початок війни в Європі, де Японія виступила на боці Рейху. Таким чином, колонії європейських держав автоматично стали законною, військовою здобиччю Японії, але прямих конфліктів з американцями японці таки намагалися уникати. Сутички траплялися, але вони мали точковий характер і навряд чи могли привести до глобального протистояння.
Японія демонструвала Штатам, що вона тут влаштовує свої порядки і що бажано, щоб Штати притримувалися своєї політики ізоляціонізму, який розповсюджується на Америку, а не на Азію. Натомість, Японія демонструвала свою суцільну індиферентність до того, що роблять Штати в Америці. Оце і був пік ізоляціонізму і доречі, там теж були скорочені витрати на військові потреби при постійно зростаючих витратах Японії. Тобто Вашингтон демонстрував протилежні тенденції аж до моменту, коли у США зажадали припинення експансії Японії і як наслідок – заборонили продаж їй нафти.
По дипломатичним каналам, японці попередили американців про те, що вони не чинять Штатам ніяких проблем і просять, аби ті теж робили те саме. Штати, перебуваючи нейтральною стороною у війні, відповіли відмовою, а далі трапилося те, що ми добре знаємо. А мораль цієї байки така. Якщо ти де-факто, маєш глобальний калібр – забудь про ізоляціонізм як про отруту, адже якщо спробувати змішати ці дві речі – буде проблема.
І це – суто американська проблема і нам її не завжди можна оцінити у повному обсязі, проте самі американці мають відчувати небезпеку таких дій, оскільки власну історію вони в школі вивчали і мають знати такі прості речі. Але нинішня адміністрація демонструє просто феноменальне невігластво і вирішила йти саме по цим граблям. Ну що ж, ми точно знаємо, як воно – відчувати під ногами граблі.
НАЩО ВОНО ДІДОВІ?
А тепер трохи про інше. Ті, хто так чи інакше стикався з кримінальним процесом, безумовно знають, що для встановлення особи, яка вчинила злочин, слід зрозуміти мотив такого злочину. Отже, коли взагалі незрозуміло, хто скоїв злочин, починають з мотиву. От і в даному випадку, можна спробувати розібратися в мотивах дій американського президента.
Із самого початку, відкинемо версію про те, що путін маніпулює Трумпом за допомогою компромату. Як уже було сказано раніше, становище Трумпа зараз таке, що він – недосяжний для судової системи абсолютно, і це вже не лише теорія, але і практика. Тож якщо у прутина і є компромат, то його реалізація буде руйнівною для нього, а не для Трумпа. Єдине, що він може – зробити пропозицію, від якої не можна відмовитися. А для того, щоб зрозуміти, що це може бути за інтерес, який мотивує дії Трумпа, розберемось з вихідними даними.
(Далі буде)