Одного разу на річці (Частина 2)

Але цього разу все пішло не так, як він очікував. Жертва не ціпеніла від жаху, не плакала і не просила зробити з нею все, що завгодно, тільки щоб він не позбавив її життя. З одного боку, він ніяк не міг зрозуміти, що обмануло його в образі цієї тендітної і на вигляд слабкої дівчини. Справді, на вигляд вона була втричі або навіть вчетверо менша за ту товстуху, що розважалася в компанії, яка залишилася ззаду. Він чекав, що жертва здасться одразу, щойно він її схопить і покаже свою зброю. Так було майже завжди, але саме в цьому випадку він не чекав каверзи. Коли вона почала вириватися, він просто не повірив своїм очам і всупереч уже усталеній традиції вдарив ножем не для отримання сатисфакції, а просто для того, щоб вгамувати шалену дівку.

Він опинився в зовсім ідіотському становищі, бо удар ножем повинен ставити на місце не лише слабких жінок, а й кремезних чоловіків на кшталт тих двох атлетів, які були в компанії товстухи. У цьому ж випадку він побачив, як в очах жертви спалахнув вогонь шалу, який вибив його з колії, а жертва впіймала цю мить і завдала нищівного удару в пах. Такого ще не було ніколи, і в нього тим більше виникло бажання наздогнати втікачку і зробити з нею те, чого ні з ким ніколи не робив. Ця жертва стала для нього бажаною як ніколи, і він просто перетворився на одну відточену і спраглу крові сокиру. Йому раптом стало все одно, куди вона тікає, – він вирішив, що буде її переслідувати навіть у людному місці, і буде непереливки тому, хто стане на його шляху.

Він уже прокручував у голові всі хитрощі, які не дозволять жертві померти відразу. Вона повинна була мучитися довго і страшно, бачачи, як він відокремлює від неї шматки плоті. Тільки потім, коли він насититься і втілить свої найхворобливіші фантазії, – дозволить їй померти, піти зі світу болю, який він створить з усією своєю вигадливістю та вмінням.

Він завжди обирав дощову погоду. Дощ майже повністю гарантував відсутність випадкових свідків, яких довелося б убивати швидко й без церемоній, а це був брак у його справі. А друге – дощ, особливо такий шикарний, як сьогодні, – змивав більшу частину слідів, і потім важко буде зібрати докази або послати по сліду собак. Поки слідчі будуть стримуватимуть позиви блювання від картини, яку він має намір залишити, він уже гратиме на роялі або міркуватиме про питання економіки, і ніщо не зв’яже його з жертвою.

І крім того, в дощ жертві важче від нього втекти, бо він знав умови, в яких все трапиться, і тому мав важкі черевики зі спеціальним протектором, які добре тримаються навіть у суцільній багнюці. Судячи з кольору неба, дощ тільки починався і піде на повну силу, коли все буде скінчено. Це означає, що він змиє всі сліди від його незвичайного взуття. Принаймні, так було завжди, і нічого не віщувало того, що цього разу буде інакше.

ВОНА

Поступово приходила думка про те, що якщо ось так тікати, то дуже скоро сил не вистачить навіть на біг, а через те що вона знала, що він іде слідом і зовсім недалеко від неї відстав, то незабаром доведеться знову з ним зчепитися, і цього разу вже не вистачить сил навіть для слабкого опору. Крім того, вона раптом зрозуміла, що робить те, що хоче переслідувач. Він заганяє її до безсилля, щоб потім легко і без поспіху розправитися. В цьому не було сумнівів, але й просто зупинитись було рівносильним здачі. І в цей момент вона послизнулася і полетіла в річку з невеликого урвища.

Цей короткий і стрімкий політ дав потрібну порцію адреналіну, і мозок почав працювати в шаленому темпі. Вона вже виразно чула хлюпання його кроків над собою і водночас гарячково думала. При падінні нічого не поламала і не вивихнула, а отже – стан не став гіршим, і це вже добре. Намагаючись стати на ноги з м’якого ґрунту берега, вона схопилася рукою за корінь, як їй здалося. Але наступної миті вона зрозуміла, що для кореня він занадто рухливий. І тут вона побачила, що місце, куди вона впала, хтось із рибалок використав для добування черв’яків, а в руках вона тримала саперну лопатку армійського зразка з гострими зазубреними краями. Тут вона зрозуміла, що там, угорі, в неї є заступник, і це – її шанс на порятунок. Вона обережно почала вибиратися на стежку і в цей момент почула за спиною брязкіт. Повернувши голову, вона побачила свого переслідувача. Дертися вгору вже не було сенсу, все мало статися тут, у цьому місці і в цю хвилину.

Вона зрозуміла, що це був за звук. Переслідувач відстебнув від пояса огидного вигляду сокиру і взяв її в іншу руку. В обох руках у нього були його знаряддя тортур та вбивства. Стоячи так само в напівоберті до переслідувача, вона зазирнула в його очі. Вони були вологі та холодні, майже нічого в них не було. Це було схоже на те, як виглядає свіжовирита яма, яка ще не стала могилою. Вона ще порожня, але вже зрозуміло, навіщо її викопали.

Він був трохи здивований, хоч і не подавав знаку. Місце виявилося просто ідеальним. Жертві не було куди бігти, над ними нависало урвище, і цей майданчик був видно тільки з боку зовсім порожньої річки. Саме про це він просив небеса, і вони його почули. Він подумав, що хтось згори веде його невидимою рукою і що він це робить не тільки для себе, а й для якоїсь вищої сили. Поспішати було нікуди, криків жертви можна було не боятися і навіть насолоджуватися ними, і тому він рушив туди, куди вела його невидима рука, – до жертви, по її муки та життя.

Він бачив, що жертва дивиться на нього, але вже стоїть у тому самому ступорі, в якому мала стояти ще в тому місці, де він її зустрів. Не кваплячись він зробив крок, і ще один, а в цей час думав про те, як він виглядає збоку. Він – жнець людських життів…

І в цей момент сталося неймовірне. Жертва пружиною потужно розвернулася на місці, з кроком у його бік. Він бачив цей рух і навіть встиг порадіти з того, що гра буде цікавішою, ніж виглядала секунду тому, і з силою стиснув руків’я своїх знарядь. Але жертва не просто розвернулася, а викинула вперед здорову руку. Що було в цій руці, він так і не побачив, бо цієї миті для нього світло погасло, і останнє, що він відчув, – рубальний поштовх у голову. Більше нічого не було.

РІЧКА

…Вона сиділа поруч із трупом і приходила до тями. Вона не знала, скільки минуло часу, але дощ майже закінчився, і біля обрію визирнуло вечірнє сонце. Свідомість повернулася і чітко продиктувала їй: все треба зробити як належить і до кінця. І вона вирішила, що це – правильно. Все потрібно зробити просто зараз. Вона схопила труп убивці здоровою рукою і, впираючись босими ногами у траву, повільно потягла його до води і поступово увійшла в річку майже до пояса. Течія була ледве помітною, і вона відпустила труп, віддавши його річці. Потім вмилася і акуратно змила засохлу кров із руки. Там, трохи нижче за дуже недобру рану, з’явилося тату тризуба. Вона ретельно стерла з нього залишки крові, що вже запеклися, й рішуче вийшла з річки. Через кілька хвилин вона спустилася вниз за течією і вмостилася на стовбур дерева, що впав за кілька кроків від води і лежав паралельно річці.

Вона заплела розпатлане волосся в одну косу, видихнула і помітила, що сонце щойно торкнулося обрію. Словом, вона була готова чекати, коли річкою пропливе труп її ворога…