Уперше опубліковано: 03.10.2018
Авторка перекладу: Світлана
ДОЩ
Дощ. Якби не дощ, можливо, все склалося б зовсім інакше. Попри те що було тепло, як це буває наприкінці літа, люди пішли з берега річки, чекаючи від чорного неба грози і справжньої непогоди. Тільки компанія на іншому березі річки, що вже добре підгуляла, не звертала уваги на те, що дощ дедалі посилювався, а небо ставало темнішим.
ВОНА
Проблема була в тому, що все стало слизьким – і трава, і стежки, по яких їй довелося бігти. Вона вже десь загубила свої босоніжки й бігла босоніж, що робило біг ще незручнішим. Вона бігла не кудись конкретно – вона втікала. Вже не було сумнівів у тому, від кого саме вона втікала. Коли він схопив її за руку і спробував потягнути у глухі чагарники, вона відбивалася, як могла. Мабуть, там і загубила босоніжки.
Він встиг різонути її по плечу, явно цілячись кудись вище. Було слизько, і він ніяк не міг прицілитися і вдарити ножем так, як йому хотілося. З його рухів було зрозуміло, що робить він це не вперше, і лише дощ не дав йому спрацювати у звичному ключі. Він встиг завдати кількох ударів коліном і важким черевиком, від чого кожен подих віддавався болем, але їй вдалося вислизнути просто якимось дивом. Просто якоїсь миті вона завдала удару ногою в пах, не настільки сильний, щоб надовго вивести з ладу, але достатній для того, щоб хватка ослабла і він розгубився на кілька секунд. І тоді вона побігла до самого берега.
На протилежному березі вона бачила людей, які не збиралися ховатися від дощу, і саме на них вона розраховувала. Треба було привернути увагу, і вона закричала щосили. У компанії вона побачила кількох великих чоловіків з рельєфними м’язами та мужнім виглядом. Один із них навіть помітив її і чи помахав рукою на знак вітання, чи відмахнувся, але на цьому інтерес до неї зник. Компанія реготала й намагалася накрити мангал із шашликом, який ще не був готовий, а дощ міг його зіпсувати. Тож вона зрозуміла, що допомоги чекати нізвідки і стояти тут теж не можна, бо нападник уже прийшов до тями і зі звуків того, як ламалися гілки кущів, було зрозуміло, що почалося переслідування. Кидатися в річку було явним самогубством, бо рука сильно кровоточила і не дуже добре слухалася. Хоча річка була й не широка, але допливти до іншого берега шансів не було.
Словом, вона побігла. Двічі вона послизнулась і тяжко, з усього ходу гепнулася на землю. Першого разу вона піднялася майже без роздумів, а коли впала вдруге – відчула, наскільки втомилася і як її послабила втрата крові. Звідкись узявся голос, який м’яко вмовляв її: «Змирися, розслабся, ти вже не здатна ні втекти, ні чинити опір, навіть якщо це – смерть, вона буде швидкою і майже безболісною».
Але потім свідомість повернулася і відігнала цей голос. Вона чудово роздивилася нападника, його холодні, риб’ячі очі і його рухи вбивці. Так, це був не ґвалтівник, це був убивця, і вбивця досвідчений. Вона бачила, як він зірвав із себе куртку і залишився без одягу до пояса, а от пояс…
На поясі було акуратно приторочено блискучі металеві інструменти – щипці, гачки, якийсь дивний вигнутий ніж і навіть невелику пилку. Він явно не для того на неї напав, щоб просто вбити. Це був садист, маніяк і вбивця в одній особі.
Але справа була навіть не в повільній чи швидкій смерті: вона не збиралася помирати тут і зараз, а тим більше – на догоду цьому виродку, тому вона зібрала всі свої сили і вирішила використати будь-який, навіть найпримарніший шанс.
ВІН
Він йшов по її сліду. Дощ був не настільки сильним, щоб одразу змивати сліди на розм’яклій стежині, а тому він був упевнений у тому, що вона нікуди не подінеться. Він чув, як в’язко пройшов ніж її по тілу, і знав, що рана вимотає її набагато раніше, ніж вона встигне вибратися хоча б на шосе. Ті виродки, які сиділи на протилежному березі, не становили йому небезпеки чи навіть інтересу. Можливо, пізніше, не зараз. У нього періодично виникала спрага, яку можна було втамувати лише кров’ю жертви. Причому саме жертви. Труп його не цікавив.
Він уже не замислювався, чому на нього находять ці напади, а просто шукав потрібну жертву. Зараз жертва була за кількадесят метрів перед ним, і відчуття неспішної погоні надавало додаткового смаку всьому дійству. Потім. Згодом, наступного разу він дістанеться й до цієї компанії виродків. Тим більше що там він добре розрізнив товстушку, яка може стати наступною. Йому завжди малювалися сцени того, що має статися, – і як жертва завжди була нажахана, як благала про пощаду і до останнього подиху сподівалася залишитися в живих, навіть тоді, коли він починав її шматувати, впиваючись своєю необмеженою і повною владою.
(Далі буде)