Уперше опубліковано: 21.08.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Від редакції (передмова 2021 року)
Сьогодні, напередодні чергових роковин пакту Молотова – Ріббентропа, ми пропонуємо колегам, які давно з нами, ще раз прочитати цей текст, написаний чотири роки тому, а ті, хто до нас приєднався пізніше, напевно, його не бачили, і тим більше він буде цікавий як зовсім новий матеріал. Є ще одна причина, через яку ми повторно публікуємо цей матеріал саме сьогодні. В ньому ми постійно повертаємося до дати 21 серпня 1939 року, тобто йдеться про події, що сталися саме цього дня 82 роки тому. Через те що текст авторський і не канонізований у якомусь виданні, під час перепублікації ми залишаємо за собою право вносити зміни до тексту. Сенсу вони не змінять і, швидше за все, матимуть форму доповнень. У результаті вийде розширена версія вже опублікованої теми. Сподіваємося, що процес читання не буде нудним навіть для тих, хто це вже читав.
***
СЕРПЕНЬ 1939
Уперше опубліковано: 17 серпня 2017 року
За кілька днів будуть чергові роковини подій, які послужили спусковим гачком для Другої світової війни. Ця війна суттєво відрізнялася від Першої світової. Тоді, понад сто років тому, майже всі її основні учасники так чи інакше прагнули до неї і мали свої резони від її розв’язування. Причому кожен вважав, що в результаті отримає якусь нову частину пирога у плані колоній, інших територіальних надбань, отримання контролю над шляхами сполучення та доступу до джерел сировини, чого дедалі більше вимагали економіки провідних країн у процесі їхнього зростання. Простіше кажучи, всім уже хотілося переможно повоювати, і для цього потрібна була лише нагода. Якби Гаврило Принцип не застрелив ерцгерцога Фердинанда, знайшовся б інший привід для початку війни. Якби з цим виникли проблеми, такий привід можна було легко приготувати, що пізніше було втілено у Гляйвіцький та Майнільський інциденти, які стали «казусом беллі» для Німеччини та СРСР відповідно.
Але в цьому випадку напередодні Другої світової війни таку готовність активно демонстрували лише дві країни – Німеччина та совок. Ні Франція, ні Велика Британія, ні тим більше США не прагнули війни, бо вони отримали все, що хотіли, ще в ході першої війни. А от друга війна насувалася під прапором реваншу, і, відповідно рухали її країни, які зазнали поразки. Обидва призвідники нової війни залишилися не задоволені результатами війни першої, і крім того – потрапили до розряду ізгоїв. Тому вони хотіли отримати все те, чим були обділені за підсумками першої бійки, і більше того, компенсувати свої втрати, неминучі для тих, хто програв. Зрозуміло, що лише через два десятиліття після закінчення нечуваної за кількістю втрат війни у решти світу мало в кого в голові вкладалося бажання повоювати ще раз і з набагато більшим розмахом. Однак усе йшло саме до цього завдяки зусиллям цих двох країн – Німеччини та совка.
Німеччина хотіла отримати сатисфакцію за принизливий Версальський мир, який привів країну до злиднів та голоду, і обов’язково поквитатися з переможцями за ті грабіжницькі контрибуції, які було звалено на плечі Німеччини. Але в Берліні виявилося достатньо розсудливих людей для того, щоб розуміти прості істини. Новонабуті території вимагали часу для їх якісної інтеграції в Рейх, а тому там цілком були готові поділитися зі своїми новими союзниками територіями нових майбутніх колоній. У совку все було набагато простіше. Ідеологія комунізму трималася на постулаті про несумісність одночасного існування капіталістичної та комуністичної систем, а знищення неприємної системи мало статися шляхом світової революції. Про це писали всі повоєнні (після Першої світової) класики та ідеологи комунізму, але на це мало хто звертав увагу, а дарма. Проте теоретики практичного втілення комунізму, такі як Ленін, Свердлов, Троцький та інші, не давали конкретного рецепта проведення цієї світової революції.
Це й зрозуміло, бо вони вважали, що антагонізм пролетаріату та буржуазії неминуче веде до революції. Через те що буржуазія існує повсюдно та володіє капіталом і засобами виробництва, то пролетаріат обов’язково підніметься на революцію в рамках класової боротьби. Але з огляду на те що цей постулат не було в деталях розписано так, щоб його можна було використовувати як керівництво до дії, багато хто вважав це нездійсненною маячнею, однак приклад більшовицької росії свідчив, що з цими теоріями все не так просто і що їх у принципі можна доопрацювати в деталях і застосовувати на практиці.
І ось тут умовний Захід проґавив важливий момент, за що дуже скоро і заплатив високу ціну. Всі ці теоретики, про яких ми писали вище, не мали кінцівки своїх досліджень світової революції. Але її, цю криваву кінцівку, емпірично намацав Сталін. Що характерно, він особливо цього не приховував. Він заявив про те, що вдала революція в росії відбулася в результаті світової війни, ба більше, саме в цей момент спалахнуло кілька революційних осередків на території Німецької та Австро-Угорської імперій. Інша річ, що там ці заходи не мали успіху, бо там не було таких мудрих товаришів з мішками німецьких грошей з написом «Вові на революцію». До речі, у нас теж Вові влили гігантське бабло, тільки на контрреволюцію. Але це – інша історія.
Так от, Сталін вперше висунув ідею про те, що, крім класової боротьби, для початку світової революції потрібна ще й велика війна. Як ми пам’ятаємо, всі попередні війни мали економічне підґрунтя, і якщо виходити з класичних понять про передумови війни, то до кінця 30-х років минулого століття таких не було. Це означає, що для великої війни потрібні були інші пружини. І їх було створено. У Німеччині теоретиком великої очисної війни був такий собі Розенберг, а в совку – ще гірше. На місці теоретика опинився кадровий військовий, який служив в одному з відділів генштабу царської армії та згодом став начальником Генштабу червоної армії. У своїй книзі «Мозок армії» ще у 20-х роках минулого століття Шапошников виклав механізм початку нової війни та її парадигму. Простіше кажучи, саме він виписав ту саму кінцівку теорії світової революції, яку не здолали теоретики на зразок Троцького. І особлива цінність його теорії була в тому, що він навіть не думав продовжувати те, що писали попередники, а просто підійшов до питання з іншого боку, а зрештою, все зістикувалося в єдину і струнку теорію перетворення планети на величезний концтабір червоного кольору.
(Далі буде)