Детонатор великої війни (Частина 4)

Уперше опубліковано: 21.08.2021

Автор: anti-colorados

Другу аналогію продемонстрував Адольф Гітлер. Відомо, що путін дуже часто користується прийомами та методами, які свого часу використовував Адольф Гітлер та керована ним Німеччина. Є інсайдерська інформація про те, що в перші кілька років його першої президентської каденції було створено групу фахівців, яка успішно працювала, розбираючи архіви гітлерівської Німеччини. Частина цих архівів ніколи не піддавалася не те що вивченню, а й навіть систематизації. Саме тоді від цих фахівців путін нахапався вершків теорій нацизму, інші фахівці перелицювали їх під неоімперіалізм, відомий нині як «русскій мір». Саме ця група дослідників має постати перед міжнародним трибуналом з воєнних злочинів, скоєних росією. З них усе почалося.

Там якраз і ошивався Олександр Дугін, який перекував ідеї євразійства не за лекалами Гумільова чи Трубецького, а за напрацюваннями Карла Гаусгофера. Це тим більше цікаво, що саме Гаусгофер формував погляди молодого Адіка Гітлера і постачав йому через Рудольфа Гесса літературу, коли майбутній фюрер сидів у в’язниці та писав свою фундаментальну працю «Моя боротьба». Хто читав цю книгу в тій частині, де Гітлер наводив історичне та філософське обґрунтування своїх поглядів, пам’ятає, наскільки хитромудро і барвисто розписував історичні події нещодавній єфрейтор, який не мав академічної освіти і фундаментальних знань. Так от, усе це було написано під чуйним керівництвом Гаусгофера.

Тож фахівці попрацювали непогано і надали путіну багато чого з того, що ніколи не публікувалося або було повністю забуто. Зокрема, було знайдено документи, адресовані Гітлеру його підлеглими. Вже після розгрому Франції та фактичної окупації Західної Європи вони наполягали на тому, щоб зробити паузу і ґрунтовно інтегрувати в Рейх нові надбання. У цей час ішли інтенсивні переговори з Великою Британією про те, щоб та визнала статус-кво і прийняла домінування Німеччини на зайнятих нею територіях в обмін на припинення бойових дій. Останньою спробою схилити англійців до цієї угоди був відчайдушний політ наці № 2 Рудольфа Гесса до Британії. Зараз про це не заведено багато міркувати, але Німеччина і справді доклала максимум зусиль для легалізації своїх територіальних надбань у Європі. Але у шматку Європи, що залишився вільним, знайшовся мудрий і сильний лідер Вінстон Черчілль, який розумів те, що відбувається і що може статися далі. Нижче ми наведемо цитату з його промови, сказаної в Палаті громад 13 травня 1940 року. Ця промова була екстреним зверненням до законодавців щодо початку наступу Німеччини на Францію. Нагадаємо: попередній уряд, який обіцяв «вічний мир» з Німеччиною, з ганьбою пішов у відставку, і тягар війни ліг на його плечі. Ми наведемо шматок без вилучень, але там, де він згадує назву своєї країни, можна підставити назву нашої країни і подивитися, що з цього вийде, отже:

«На нас чекає суворе випробування. Перед нами багато довгих місяців боротьби і страждань. Ви мене запитаєте: який же наш політичний курс? Я відповім: вести війну на морі, суші та в повітрі, з усією міццю і силою, яку дає нам Бог; вести війну проти жахливої тиранії, яка перевершує будь-який людський злочин. Ось наш курс. Ви запитаєте: яка наша мета? Я можу відповісти одним словом: перемога, перемога за всяку ціну, перемога, попри весь жах, перемога, яким би довгим і важким не був шлях; тому що без перемоги не буде життя. Це важливо усвідомити: якщо не виживе Британська Імперія, то не виживе все те, за що ми боролися, не виживе ніщо з того, за що бореться людство впродовж багатьох століть. Але я беруся за це завдання з енергією і надією. Я впевнений, що нашій справі не судилося зазнати невдачі. І в цей момент я почуваюся вправі наполягати на загальній підтримці, і я закликаю: «Ходімо ж, ходімо вперед єдиною силою».

Правда ж, є про що подумати? А суть аналогії полягає в тому, що путін вже усвідомив межу тієї експансії, на яку міг розраховувати без великої бійки. Цю межу йому поклала Україна, і він, будучи боягузом, уже не в змозі самостійно піднімати ставки і намагається це робити чужими руками. Але водночас він уподібнився Гітлеру і, відчайдушно експлуатуючи скуплених ним політичних повій, прагне досягти того, що не вдалося Гітлеру, – узаконити результати своїх окупаційних воєн. Йому треба отримати схвалення або нейтралітет найважливіших країн Європи і США, щоб зробити перепочинок, але перед чим? Насамперед європейським країнам слід звернутися до не такої вже й далекої історії, щоб знайти відповідь на це запитання. Агресор, який не отримав відсічі і не покараний, – ніколи не зупиняється. Його внутрішній механізм налаштований на експансію, і тільки його злам може остаточно вгамувати агресора. Шкода, що цього не розуміють ті, хто зобов’язаний це знати з огляду на своє суспільне або політичне становище. Але ми у змозі звернутися до історичних аналогій, подивитися на те, чим такі речі закінчуються, і дати свій прогноз щодо основного світового агресора сучасності.

А сьогодні, у другій половині серпня, саме час згадати, що, як і чому відбувалося майже 80 років тому. Згадати для того, щоб не увійти у світову війну № 3 з вини бездарного виродка і ще більш бездарних і продажних тварюк, які осліпли та відключили свої мізки з тупості чи просто за тридцять срібняків. І ще слід пам’ятати приклад із новітньої історії. Ті самі повії, які опинилися при владі і займалися улещуванням агресора, в разі зовсім поганого перебігу подій миттю опиняються у зручних і тихих місцях. Так, експрезидент Афганістану зовсім непогано почувається в Дубаї, а його дочка живе у Нью-Йорку і, як кажуть обізнані люди, ні в чому собі не відмовляє, як і американські знаменитості. Тобто вони роблять усе для настання таких сумних наслідків, як це сталося в Афганістані, але самі не бажають їх розхльобувати.

Нам це треба пам’ятати ще чіткіше і більше не допускати того, що вже одного разу сталося. Ніколи.