Уся справа саме в тих умовах, за яких уран було б вивезено дощенту. Зрозуміло, що ці умови були пов’язані з поглибленням кризи вже в росії: голод, розруха та громадянська війна мали підштовхнути росію обміняти уран на їжу. Володимир путін саме на їжі в обмін на нафту сколотив свій стартовий капітал. Тому така схема легко інтегрувалася в менталітет Єльцина та путіна.
У цій схемі був один великий мінус. Ці умови перетворили б постсовковий простір на територію великої міжусобної бійні для всіх, хто б намагався мислити категоріями совка. Тепер така можливість здається більш прийнятною, ніж та, яку всі ми отримали в результаті. Ми занадто довго продовжували жити в парадигмі совка, який обвалився. Ми – це всі держави, що відвалилися від совка, крім країн Балтії. Вони зрозуміли, куди рухається цей поїзд із написом «СНД», і зійшли на останній станції. Естонія Латвія та Литва стали останніми, хто зістрибнув із цього скаженого паровоза практично без крові.
Усі, хто виявив легкодухість і не видушив совок, не вистрибнув зі смердючого вагона, – втратили можливість вийти з нього взагалі, а в крайньому випадку – вийти без великої крові.
Ми намагалися вистрибнути з совка, але робили це мляво і до ладу не розуміючи, куди треба вискакувати і наскільки це потрібно робити. Тому ми залишили комуністів, імперців та іншу погань і дали їм можливість влаштувати собі реванш і запхати нас знову в цей вагон, який дедалі швидше мчав у прірву. Але дедалі більше людей почало розуміти, що стрибати треба, і чим раніше – тим краще. Вже треба змиритися з тим, що можна поламати руки і ноги, бо попереду – гарантована смерть. У результаті ми вистрибнули, вибиваючи собі зуби, ламаючи кінцівки і захлинаючись своєю кров’ю, але вистрибнули. І ось тільки після цього до нас почав доходити простий, але довго не зрозумілий зміст слів «воля», «незалежність», «Україна» і багато іншого.
У 1991 році ми отримали незалежність суто умовно і не доклали належних зусиль для позбавлення від усього того, що нас пов’язувало з совком. Усередині це була комуністична та промосковська наволоч, яку треба було вивести за дужки, як це зробили в тій самій Латвії, а потім – енергійно відгрібати убік від лепрозорію, який ще у 1994 році показав свою криваву сутність у Чечні. Тоді ми не зробили висновків і вмиваємося кров’ю вже три роки. Але тільки зараз ми стаємо незалежними та вільними. Звідти, звідки ми вистрибнули, без крові та жертв піти вже просто не можна було. Останніми це зробили країн Балтії, і більше безкровних квитків на волю не залишилося. Ми витягли квиток із кривавим поваленням тирана та війною. До речі, історія показує, що таких квитків було два. Перший викупили грузини.
Але фокус у тому, що ми обрали останній квиток, який давав змогу знищити диктатуру без руйнування своєї країни та повної дезінтеграції народу. Всі, хто спробує це робити після нас, платитимуть набагато вищу ціну. Практично всі, хто залишився в поїзді, отримали диктатуру, що дозріла, укріпилася і набула тієї чи іншої форми.
Те, що диктатура вже добре зміцніла, відчули на собі вірмени, коли спробували скинути владу, що до нитки розікрала країну і поклала її під кремль, як дешеву повію на узбіччі дороги. Вони простояли кілька днів, але не витримали. А не витримали тому, що безкровного варіанта повалення влади просто не залишилося. Можна було стояти ще кілька днів, але протестувальники зрозуміли, що треба або йти до кінця, або розходитися, і вони розійшлися.
Те саме сьогодні сталося і в Білорусі. Люди вийшли, і вийшли добре, в багатьох містах країни. І все б добре, але квитки на таку виставу без крові, мізків на асфальті, розстрілів посеред вулиці, водометів, що змивають кров з вулиць і площ уже не продаються. Такі акції були доречними у другій половині 90-х, але тоді білоруси мирно спали, до речі, як і ми. Безкровні варіанти остаточно втрачено.
Але що найцікавіше – поїзд на місці не стоїть, він рухається дедалі швидше, і ланцюжок постсовкових диктатур мчить до загального і кривавого краху. Тому білорусам, вірменам, казахам, узбекам, туркменам та іншим слід вирішити для себе, скількома життями вони готові оплатити те, щоб залишитися державою, а не потрапити частинами в окупацію тих країн, яким пощастило більше. Іншої ціни вже не буде.
А у Штатах, напевно, вже десять разів пошкодували про те, що стали допомагати росії виходити на міжнародні ринки, годували їх, поки там була загроза голоду, та підтримували їхніх лідерів. Тепер росія платить свинцем не лише за те, що Захід допомагав, а й за те, що він залишив цей лепрозорій у його кордонах, та ще й з ядерним кийком. Судячи з переміщень збройних сил країн НАТО, висновки зроблено правильні, і тепер ніхто не допустить малодушності та м’якості, а тим, хто з піною біля рота виступав за «русскій мір», слід підготуватися. За все треба платити, зокрема й за «русскій мір». Відсотки за рахунками набігли пристойні, і стягнення буде не просто жорстким, а остаточним.
І знову “СКОЛОТИВ” стартовий капітал”. Слово “сколотив” має в українській мові значення “змішувати”, “збурювати”, “збивати(масло)” є навіть слово “сколОтина” ,що означає рідину,сироватку,що залишається після збивання вершкового масла. А капітал чи статки можна “збити”,але й це є калькою ,мабуть українською буде ліпше “нагромадити”.