Уперше опубліковано: 20.03.2017
Авторка перекладу: Світлана
Маючи можливість професійно спостерігати фазу закінчення сімейних відносин та вислуховуючи передісторію їх завершення від обох сторін, я приходжу до висновку, що сім’я як суспільний інститут упевнено деградує. З цим можна сперечатися і наводити свої аргументи, але подібна суперечка може виглядати приблизно так, як у Середньовіччі, коли люди дискутували про те, як і чому функціонує або перестає функціонувати організм людини. Тільки ті, хто зайнявся розтином тіл мерців, отримали перші об’єктивні знання з цих питань. Тобто в момент розпаду сім’ї розкриваються ті відцентрові сили, які розривають ці зв’язки та руйнують сім’ю.
Так і я спостерігав ситуацію в її кінцевій фазі та отримував уявлення про те, що саме її зруйнувало. Напевно, ця тема цікава сама по собі, але не є форматною для нашого ресурсу, а тому її використано як аналогію масштабніших процесів. Тому опустимо весь масив спостережень та проміжних висновків на цю тему і перейдемо до власне теми статті.
Ми вважаємо, що інститут сім’ї має обернено пропорційну залежність від рівня свободи суспільства та окремої людини в ньому. Чим більше цієї свободи, тим більше можливостей для реалізації себе як особистості. Грубо кажучи, кожна людина вільна жити так, як хоче, і бути тим, ким хоче, і це становище тисне на закостенілі підвалини, що прийшли із середньовіччя. У розвиненому та вільному суспільстві жінка вже не озирається на чоловіка як на добувача матеріальних благ і захисника її та дітей.
Дедалі частіше жінки посідають максимально високе становище в окремій структурі чи в суспільстві загалом. Уже нікого не дивує жінка на чолі великої корпорації, міністерства чи навіть країни. Дедалі частіше жінки мають дохід, порівнянний або вищий за дохід чоловіків, тож роль саме чоловіка як добувача дедалі частіше стає під питання в розвинених країнах. Те саме відбувається і з функцією захисту.
Правоохоронні та соціальні структури розвиненої країни майже повністю вирішують це питання, а жінка, що добре заробляє, може собі дозволити і додаткові індивідуальні способи захисту, засновані на послугах професіоналів. Коротше кажучи, основна функція сім’ї в розумінні 20 століття і раніше починає втрачати свою актуальність. І навпаки, чим менш розвинене і догматизоване суспільство, тим більше середньовічних скрєп обмежують свободу людей, змушуючи їх поневірятися в абсолютно неприйнятних умовах.
Мені доводилося спостерігати ситуації розпаду сімей за найдраматичнішими сценаріями, і суперечки про дітей та майно – не найважчий результат. У такій ситуації людям треба радіти з того, що вони встигли в останній вагон поїзда, який від’їжджає. Ті, хто пропустив цей вагон, розлучаються через поножовщину та феєричніші варіанти остаточного припинення сімейних відносин.
Те ж саме і на вищому рівні. Чим більше свободи, тим спокійнішими та природнішими стають питання про вибір шляху розвитку суспільства та держави. За визначенням людина прагне до волі, хоч і не завжди може адекватно оцінити цей дар. Ті, хто жодного разу не опинявся у в’язниці, хай ненадовго, не можуть повною мірою оцінити, що це таке, проте всім зрозуміле прагнення до волі. І навпаки, прагнення до обмеження власної чи чужої волі сприймається або з підозрою, або з осудом.
Напевно, усвідомлення цих фундаментальних речей зумовило самоліквідацію Британської імперії. У якийсь момент стало зрозуміло, що стримування відцентрових сил, які завжди присутні в імперії, – безперспективне, дороге і згубне для метрополії. Приблизно те саме можна було спостерігати і з мирним розлученням Чехії та Словаччини. Два народи вирішили будувати своє майбутнє окремо, хоч і за дуже близьким сценарієм. Таких прикладів можна навести досить багато, але всі вони ґрунтуються на досить високому рівні свободи та усвідомленні її цінності.
Розвал совка – та сама історія. Як можна приводити до спільного знаменника Туркменістан і ту саму Литву? Вони просто не здатні рухатися з однією швидкістю і передбачувано стали тягарем одне для одного. Совок розвалився тому, що вперше за сотні років вдихнув свободи, і ця свобода зруйнувала більшу частину імперії. Тож нинішні потуги москви знову загнати в імперію тих, кого заганяти марно, нічого, крім кровопролиття, викликати не можуть. Мало того, фундаментом цих зусиль є тотальний демонтаж свобод.
Росія просто не може радіти за тих, хто зміг влаштувати своє життя пристойно та рухається курсом благополучних країн. Будучи глибоко невільною, рабською країною, вона назовні генерує своє рабство, яке вже мало хто сприймає як якусь цінність. Те, що там називають споконвічністю, духовністю та іншим, насправді є рабством або відсутністю свободи. У 21 столітті видати цю погань за щось інше досить важко, і тому це зустрічає дедалі більший опір і виливається у знищення як самих носіїв рабства, так і власне рабського барлогу.
Росія так і не зрозуміла, що при розлученні люди йдуть одне від одного і ніхто не може собі залишити ногу чи руку чоловіка, але москва спробувала зробити саме це. Таке рішення матиме фатальні наслідки для росії просто тому, що так працює цей невідворотний механізм. А маячня про російську мову та іншу погань просто нікому не цікава. Обидві мої бабусі та обидва дідусі жили й померли за кілька десятків кілометрів на схід від Донецька.
Зараз ці землі під окупацією. Так от, усе своє життя вони розмовляли українською. Нехай це була не літературна українська і вона мала свої особливості, як на Заході України ці особливості спостерігаються на територіях, де мешкають бойки, лемки чи гуцули, але все одно це була саме українська мова. Тож розлучення давно відбулося, і те, що намагається зараз зробити москва, вже покрило її незмивною ганьбою на десятиліття і приведе до її смерті.