У наведеному вище прикладі видно, як, не ображаючи релігійних почуттів і не виходячи за рамки пристойності, а найголовніше – дуже своєчасно, було ліквідовано осередок напруги, яка безумовно і природно виникла б у цьому місці. Причому питання вирішилося легко і саме тими аргументами, якими оперували самі прохачі.
Трохи далі ситуація зайшла в Австралії. Спокійна і навіть злегка сонна країна, відома своєю добродушністю, прийняла порцію мусульман, які не мали наміру асимілюватися навіть частково і дуже скоро стали висувати свої вимоги до місцевої влади в тому плані, що місцеве населення поводиться зухвало з погляду їхніх релігійних переконань. Мабуть, їм якось не дуже зрозуміло пояснили, що взагалі-то це вони сюди приїхали, а не австралійці до них, і тому щось таке вимагати їм немає сенсу.
У результаті мусульмани стали встановлювати порядки самостійно і насильницьким чином. Тобто ситуацію проґавили, і проблема вже виникла. Але її вирішення знайшлося дуже швидко та жорстко. Уряд Австралії ухвалив низку нормативно-правових актів, які регулювали безумовне висилання осіб, помічених у насильстві чи закликах до насильства на релігійному ґрунті. Тобто програлася ситуація, відома як «крок ліворуч – крок праворуч». Поки «активісти» не могли повірити у такий поворот подій, поліція виловила їх за шкірку та викинула з країни туди, звідки вони зволили прилетіти до Австралії на ПМП.
Це другий приклад або друга стадія проблеми, яку ще можна вирішити якимись раціональними діями. Але є третя фаза, коли влада країни послідовно пропускає всі можливості вирішити проблему адміністративними інструментами, тоді населення країни використовує своє право прямого здійснення влади і розпочинаються суди Лінча.
Зовсім нещодавно це сталося в німецькому Кельні, коли хвиля зґвалтувань, що прокотилася містом у виконанні мусульманських мігрантів, переповнила чашу терпіння місцевих жителів, і вони фактично заблокували місто і почали наводити лад уже власними силами. Загалом там відбулася інкарнація «ночі довгих ножів», коли місцеві вже не розбиралися, хто там із мігрантів правильний, а хто – ґвалтівник. Тоді поліцію з усієї країни було перекинуто до міста, щоб місцеві не знищили всіх мусульман. Проте загальна політика Німеччини, навіть незважаючи на цей показовий інцидент, не зазнала кардинальних змін, а це означає, що все ще попереду.
Це саме відбувається і у Франції, але там процес поки не виплеснувся саме в такі акції, а рух «Жовтих жилетів» поступово стравлює пару з цього котла, проте кардинально нічого не вирішено і рвонути може з несподіваного боку. Далі ми наводимо дані, опубліковані виданням Le Mond.
Ще в лютому поточного (2019. – Прим. перекл.) року міністр внутрішніх справ Франції Крістоф Кастанер із тривогою відзначив різке зростання антисемітських настроїв та конкретних акцій такого характеру. 23 квітня було опубліковано конкретні дані цього звіту. Загалом у 2018 році було зафіксовано 541 акт антисемітизму, що дало зростання порівняно з попереднім роком на 74%. У цей перелік входять як погрози дії, так і власне дії на ґрунті антисемітизму. Саме дій було зафіксовано 183, з них – 102 акції щодо власності та 81 – щодо особи (вбивство, замах на вбивство чи фізичне насильство). Кількість погроз також зросла з 214 (2017) до 358 (2018). Особливо міністра насторожують темпи зростання кількості цих акцій.
Між іншим, ісламофобських акцій порівняно з антисемітськими значно менше і динаміка там не така разюча – 45 дій та 55 погроз у 2018 році. Це при тому, що єврейська частина населення становить приблизно 550 тисяч осіб, а мусульманська – від 2 до 5 мільйонів осіб (офіційні та неофіційні дані).
До чого все це? А це до того, що все треба робити обдумано і вчасно. І тим більше – не піднімати хвилю, з якою потім буде неможливо впоратися. Фрау Меркель – в курсі, але користі з цього – нуль.
У нас відбулися вибори, які теж зрушили точку рівноваги, і якщо це зараз поки що не дуже помітно, то не означає, що дивитися в цей бік немає сенсу, бо сьогодні немає сенсу, а завтра вже може бути надто пізно.