Встановивши коробку прямо перед собою, лектор знову оглянув дивну публіку, що розмістилася в численних чашах джакузі і мовчки насуплено дивилася на нього невдоволеним і недовірливим поглядом. Але лектор не звернув на це уваги і продовжив:
– Ось ви зараз думаєте, що за пів року ви стали великими, вас по телевізору показують і таке інше, а тут прийшов невідомий дивак і щось вам образливе розповідає, що ви не вивчили уроків, так?
Вголос ніхто й нічого не сказав, але з поглядів можна було прочитати, що його слова влучили точно в ціль.
– Одразу внесу ясність. Ви – прості покидьки, які мені не цікаві в принципі. Я б з вами на одному гектарі мух не сів бити, але мене сюди прислав той, кому я не можу відмовити і хто вас, бовдурів, утримує і оплачує ось це все тут і у вас вдома – теж, включаючи і той самий телевізор, куди ви лізете зі своїми масними пиками. Ну, а щоб не бути голослівним і показати вам, які ви бовдури, почнемо ось із тебе, товстий.
Лектор спритно вийняв з коробки дитячий гумовий м’ячик і метнув його в лоб найтовстішого «студента», який помістився в джакузі лише один, а не втрьох, як у решті чаш. М’яч гучно ляснув його в лоба, і він відкрив був рота, щоб обуритися, але другий м’яч прилетів сильніше і болючіше, чим збив його з пантелику.
– Отже, пухтію, розкажи-но нам, що таке риторика. Ось минулого разу вам про неї розповідали докладно. Так називається один із розділів лекції, а в її тексті слово це вживалося аж дев’ятнадцять разів. Так от, розкажи нам, що таке риторика.
Такий поворот подій захопив зненацька не тільки товстого, а й усіх присутніх. Лектор явно мав повноваження, якщо поводився так напосідливо, та й будь-хто сюди зайти просто не міг, а це означає, його прислали від самого! Тому обурюватися не було сенсу, а треба робити те, що велять.
– Я думаю, що це назва! – бадьоро відповів пухтій, і з його джакузі вирвалися якісь неймовірно великі бульбашки.
– Назва власна чи загальна (в оригіналі: «Имя собственное или нарицательное?». – Прим. перекл.)?
– Ось це останнє слово – це не лайка?
– Та яке там? Ну, гаразд. Усім відомо, про що я? Ви тоді тут нічого не навчилися, хіба що випивати на брудершафт і вперше текілу з сіллю побачили. Ні говорити, ні слухати ви як не вміли, так і не навчитеся.
Тут із джакузі став підніматися бородатий діяч у пенсне. З його вигляду було зрозуміло, що він уже до занять добре накотив з мінібару в номері, а зараз – дополірувався, і тому підніматися було тяжко, але всім виглядом він немовби кричав «Дозвольте!» Але черговий м’яч влучив точно в лоба, на пів сантиметра вище окулярів, і він, важко завалившись назад, повернувся у вихідне положення.
Тим часом лектор зняв піджак, під яким він виявився в тенісці з відкритими передпліччями, які було рясно побито синіми «мастями». Обізнані «курсанти» одразу збагнули, що лектор має кілька ходок по таборах і в’язницях і що тут краще справді мовчати, щоб не потрапити в неприємну історію. У такому вигляді лектор підійшов до джакузі бороданя, спритно захопив його за клоччя бороди і несподівано сильно потягнув його з джакузі:
– Це ти, чортяко, писав повії про табу? Я тобі зараз табу влаштую прямо посеред цієї зали, якщо ти ще раз розкриєш хавальник!
Через те що захват був щільним, бороданю не було чим дихати, і лектор, знаючи це, продовжив:
– Якщо зрозумів – кліпни один раз, якщо ні – не кліпай. Я зроблю так, щоб ти кліпнув востаннє і без твоєї волі.
Бородань кліпнув, як і було сказано. Лектор відпустив бороду, якою придушив шию, і курсант важко опустився у пінну воду.
– Кому ще що не зрозуміло? Не соромтеся!
Ці слова лектор сказав, повертаючись на сцену.
– Словом, так. Зараз я вас навчу мовчати, бо це – особливе мистецтво та незвичайна цінність. Як-то кажуть, La parole est d’argent, le silence est d’or, хай вибачать мене французи за мою французьку.
Така промова зовсім вибила присутніх з колії, і вони скинули свою напускну велич, перетворившись на одну слухняну череду ягнят.
– Отже, уявіть, що ви прикусили свого язика.
Лектор обвів поглядом зал і зрозумів, що це не спрацює.
– Гаразд, уявіть, що ви намагаєтеся відкусити величезний огірок, але у вас це не виходить. Проте він вщерть заповнив ваш рот, і ви зовсім не можете говорити і навіть дихати ротом, а дихаєте лише носом. І, раз!
Тут він помітив, що одна з кількох панянок підняла руку, як це роблять учні у школі, і він подав їй знак, щоб та говорила. Дзвінким голосом вона прокричала.
– У мене з уявою проблеми з дитинства. Я не можу уявити такий величезний огірок. Я можу уявляти лише те, з чим я справді стикалася?
– Ні! Ви будете уявляти тільки і виключно огірок. Все інше будете уявляти, повернувшись на роботу. Ще раз уявили.
Так минуло дві академічні години. Курсанти впрівали, корчили гримаси, але мовчали. І це був добрий знак. Після сплину цього часу лектор одягнув піджак і звернувся до присутніх із заключними словами:
– Гадаю, що завтра ми закінчимо курс із опанування мовчання. На сьогодні – досить. Але хочу вас попередити. Завтра в цій коробці не буде гумових м’ячів. Там будуть кулі для боулінгу. Всім зрозуміло?
Дивно, але ніхто не відповів уголос. Ягнята мовчали і просто кивали головами.