Уперше опубліковано: 25.12.2021
Автор: anti-colorados
Ось у Дакарі якраз і стояв лінкор «Рішельє». На відміну від Алжиру, бій у Дакарі тривав дві доби, і французи відчайдушно оборонялися, обстрілюючи англійців як із гармат лінкора, так і з берегових батарей. А в цей час французька авіація завдавала бомбових ударів по базі королівських ВМФ у Гібралтарі. Тобто війна ішла не на жарт, і французи чітко показали, що не просто не мають наміру переходити на бік союзників, а навіть виводити свої кораблі з ладу.
У результаті бою частина гармат «Рішельє» вийшла з ладу, а сам він отримав два влучення 15-дюймовими снарядами англійців. Британські кораблі теж зазнали пошкоджень. Але загалом ясність було внесено. Французи зрозуміли, що будь-який вихід із місць базування призведе до знищення всього, що спробує це зробити. Але цікавим у цій короткій сутичці було інше. На борту британських кораблів був десант «вільної Франції» під керівництвом де Голля.
Перед початком операції він сказав, що зможе переконати гарнізон перейти на його бік, а після висадки десанту Дакар перейде до його рук і стане базою для його флоту. Проте події пішли іншим шляхом. Гарнізон дав бій, і, бачачи таке, де Голль скасував десантну операцію. При цьому він заявив, що не хоче, щоб французи воювали проти французів. Оце стало обличчям «країни-переможниці». Загалом, на тому все й закінчилося, а набагато пізніше, вже в 1942 році, коли союзники висадили десант у Західній Африці і почали рух на схід, начальник штабу французького флоту, адмірал Франсуа Дарлан, таки вирішив перейти на бік союзників та передати їм залишки французького флоту, в тому числі й лінкор «Рішельє», який досі стояв у Дакарі.
Причому саме залишки флоту Дарлан вирішив віддати американцям, а не англійцям, які обстріляли його флот. Це й зрозуміло, адже тоді все виглядало б зовсім ганебно, а так – він дотримувався тієї логіки, що якби ультиматум поставили американці, то він без вагань на нього погодився б, але англійцям здавати флот він не має наміру. Тобто Дарлан показав майстер-клас перевзування у стрибку, що потім французи демонстрували не раз і не два.
Ну, а на той час Штати вже не мали нужди в лінкорах, тим більше – чужих. Ті лінкори, які в них добудовувалися або вже були в строю, були набагато оснащенішими, ніж «Рішельє». Вони були значно масивнішими, мали потужніше озброєння, в тому числі й головного калібру, і при цьому вони були швидшими за француза. А крім того, американські лінійні крейсери мали досить сучасні радари та цифрове управління вогнем. Проте вони прийняли «Рішельє» і, загнавши на свої верфі, обвісили його всім сучасним обладнанням, яке взагалі можна було інтегрувати в цей корабель, у тому числі поставили радари.
Решту війни Рішельє провів так, як це описували в совковій анкеті, – «не участвовал, не замечен, не состоял». Але це зовсім не означає, що корабель узагалі був ніяким. Він ще бадьоро демонстрував французький прапор після війни і навіть брав участь у бойових операціях Першої війни в Індокитаї. Щоправда, в морських баталіях він не був помічений, а обстрілював берегову лінію, проте він виконав церемоніальну функцію саме в день закінчення Другої світової війни.
Лінкор «Рішельє» перебував у складі союзницької ескадри у момент підписання Акта про капітуляцію Японії. Історія мовчить про те, чи повторив хтось слова Кейтеля, які він сказав під час підписання Акта про капітуляцію Німеччини, дивлячись на французів: «Як? Вони теж нас перемогли?», – тільки японською мовою, але в японців цих підстав було навіть більше, ніж у німців.
Словом, як символ країни-переможниці стояв лінкор, який розпочав війну в бою з англійським флотом, причому – в бою відчайдушному та безапеляційному, як це роблять зі справжнім ворогом. І ось тепер він стояв поряд із британськими кораблями і щось там мав демонструвати. Але насправді лінкор «Рішельє» якраз і є символом Франції ХХ століття, що легко перевзувалася. Ну, а Шарль де Голль – такий самий переможець, як і десятки мільйонів набагато гідніших людей, що воювали в тих баталіях. Там, де був потрібен його лідерський авторитет, – його не було. Там, де потрібно було згуртування французів проти Німеччини, не було де Голля. Тож за який символ там не візьмись – скрізь підробка. Можливо, це так і ріднить французьких президентів та прем’єрів із путіним, у якого теж усе – суцільна фальшивка.
На мою думку добре було б видати книги на базі цих та інших історичних текстів про міжвоєнний і передвоєнний періоди. Причому різними мовами. Це була б альтернатива працям Суворова , причому повністю правдива.
В мене тут така думка крутиться щодо поведінки Франції у Другій світовій війні, якщо захопити дещо ширший часовий проміжок… У Першій світовій війні Франція рубалася проти Німеччини на боці Великої Британії та кацапії, і рубалася, наче, без дурнів. А невдовзі після Другої світової війни, всього лише через 6 років, у Європі було створено Європейську спільноту вугілля та сталі, до якої увійшли Західна Німеччина й Італія (союзниці по Другій світовій війні), Бельгія, Нідерланди й Люксембург (які Німеччина була захопила блискавично) та Франція (яка була поопиралася пару тижнів, і «лягла» під Німеччину). Ще через 6 років на її основі було створено Європейську економічну спільноту, до якої згодом, серед інших, приєдналася й Велика Британія, і зрештою все це виросло в Євроунію. Та що там, всього лише через 4 роки після Другої світової війни було створено НАТО, до якого, серед інших, увійшли і Західна Німеччина, і Велика Британія, і Франція, і США.
В мене таке відчуття, що після досвіду Першої світової війни, під час Другої Франція просто задала собі питання: а напуркуа, власне? І зробила це першою. Так, нацисти були поганими хлопцями, але, видно, не настільки поганими для Франції, щоби не задати собі це питання. Тим більше, що пізніше ключовому політику з Великої Британії також приписували фразу про «не ту зарізану свиню»; він, наче, цього не казав, але показовим є саме приписування.