Уперше опубліковано: 25.12.2021
Автор: anti-colorados
У 30-х роках відразу кілька країн запустили програми модернізації своїх військово-морських флотів. Першими стартували Італія і Франція, бо протистояння за африканські колонії обіцяло виплеснутися в боротьбу за морські комунікації з усіма відповідними наслідками. Ці країни будували нові швидкохідні кораблі, що ввібрали в себе новітні розробки як у частині силових установок, так і у плані бронювання та озброєння.
Трохи відстаючи від них, із середини 30-х, у ці перегони включилася Німеччина, а Британія, яка мала найчисленніший флот, робила наголос на модернізації того, що в неї вже було. Ну, а на Сході Японія уважно спостерігала за тим, як європейці будують нові кораблі, і намагалася взяти від цього досвіду найкраще і передове, щоб впровадити це у своїх кораблях. Але лідирували в цих перегонах Італія і Франція. Основною ударною силою їхніх флотів були лінійні кораблі зі швидким ходом, досить потужним бронюванням та великим калібром артилерії.
Італійці мали клас Littorio, а французи – клас Dunkerque. Причому кораблі були великими і будувалися досить довго, а тому однокласники часто відрізнялися один від одного і завжди – в бік збільшення або потужнішого оснащення. Так було у всіх, хто будував великі кораблі, в тому числі у французів. Останнім збудованим і введеним в дію за кілька днів до капітуляції лінкором класу Dunkerque став лінкор Richelieu. Його назвали на честь історичного персонажа – Армана Жана дю Плессі, герцога Рішельє, який увійшов в історію як кардинал Рішельє.
На той час це був потужний корабель сухою водотоннажністю 35 тисяч тонн і повною – 47,5 тисячі тонн. Скажімо так, на той момент усі наявні авіаносці мали водотоннажність удвічі меншу. Корабель мав вісім гармат головного, 380-мм калібру (15 дюймів) у двох передніх баштах з чотирма гарматами в кожній, дев’ять гармат калібром 152 мм (6 дюймів), зібраних у трьох баштах по три гармати, і 12 зенітних гармат калібру 100 мм. Плюс – багато великокаліберних зенітних кулеметів. Бронювання лінкора було одним із найсерйозніших серед сучасників, і за цим параметром його перевершили тільки японські лінкори класу «Ямато». При цьому корабель без проблем розвивав швидкість 30 вузлів – 56 км/год.
Усі ці технічні характеристики ми наводимо до того, що знаменитий лінкор королівського флоту «Худ», потоплений німецьким лінкором «Бісмарк», хоч і побудований на 20 років раніше «Рішельє», але був його однокласником з практично ідентичною водотоннажністю і тими ж вісьмома гарматами головного калібру – 381 мм, але зібраними в чотири башти, з такою самою швидкістю 30 вузлів. Зрозуміло, що за якимись базовими технологіями «Худ» програвав через свою «дорослість», але в ньому було модернізовано багато критичних систем, у тому числі управління вогнем. Але загалом шляхом взаємопоглинання плюсів і мінусів цих двох кораблів їх сміливо можна було називати однокласниками.
Тому англійцям було про що непокоїтися після капітуляції Франції, і їй було не байдуже, з якого боку опиниться такий корабель. Саме тому англійці і провели свою операцію з нейтралізації французького флоту. Про це ми писали докладно, а тут лише нагадаємо. Англійці запропонували французам вибір із трьох позицій: або приєднатися до їхнього флоту, або потопити свої кораблі, або англійці знищать їх самостійно. Французи відмовилися від перших двох варіантів, і англійці перейшли до третього пункту. Спочатку розгромили французький флот в Алжирі, а потім окреме угруповання кораблів висунулося на Західне узбережжя Африки, де на тих самих умовах атакувало частину французького флоту, що базувався в Дакарі.
(Далі буде)