Уперше опубліковано: 25.12.2021
Автор: anti-colorados
Тобто для іншої Франції не було навіть іншої точки складання, а де Голля вона обрала (з різних причин) за принципом «з того, що було». І як показали повоєнні події, вибір цей був так собі, і, напевно, кращого у Франції справді просто не було. Саме з цієї причини Великій Британії довелося вживати заходів, масштаб яких зараз навіть важко переоцінити. У нас це не було заведено обговорювати і навіть міркувати в цьому напрямі, але після того як на московії зараз дедалі зневажливіше пишуть про Британію періоду Другої світової війни, ми пропонуємо подивитися на ситуацію під незвичним кутом зору.
Рівно рік – з 22 червня 1940 року, дня капітуляції Франції, до 22 червня 1941 року – дня вторгнення Німеччини в совок, протиборчі сили виглядали так. З одного боку був блок країн: Німеччина, Італія і Японія. Однозначно на боці Німеччини виступав совок, із яким німці розірвали Польщу, і Франція, що капітулювала і стала тиловою базою Німеччини, а плюс до того – легко надавала Німеччині та Японії свої колонії в Азії та Африці.
Загалом у тій чи іншій якості, але цілий рік існував блок із Німеччини, Італії, Японії, совка та Франції, а з іншого боку – Велика Британія. Це тривало цілий рік до перевзування совка та півтора року – до вступу у війну США. А тепер нехай кремлівські шавки ще раз бадьоро розкажуть про інтриги та хитрість Британії. Та в такій ситуації ніхто просто не зміг би вистояти, а Британія – змогла, і як їй це вдалося – нікого взагалі не стосується, але в будь-якому випадку – ні нинішній рф, ні совку, який перевзувся, навіть рота розкривати на цю тему нічого, бо ця ганьба не має на те ніякого права.
Ситуація ця виглядає похмуро ще з однієї простої причини. Німеччина на той момент ще не мала великого Флоту відкритого моря. Тільки вводилися у стрій великі кораблі на кшталт лінкорів «Бісмарк» і «Тірпіц». Вони з самого початку будувалися для протистояння не британському, а французькому флоту, який перед війною посилено модернізувався, щоб протистояти італійському флоту, що швидко будувався. Наскільки можна судити з дій Гітлера і його найближчого оточення, зокрема Рудольфа Гесса, який полетів до Англії, Німеччина мала підстави вважати, що війни з Британією таки вдасться уникнути, а тому – не доведеться битися з королівським флотом.
А в результаті вийшло, що на європейському ТВД британському флоту протистояли нехай і поодинокі, але нові кораблі та підводні човни Крігсмаріне, новий італійський флот і потенційно потужний флот вішистської Франції. На азіатському ж ТВД, а саме Східному флоту Великої Британії, протистояв набагато потужніший імператорський флот Японії, що вже оперував новітніми авіаносцями з чудовою палубною авіацією.
І ось у цій ситуації Британія змушена була приймати рішення, які дозволяли їй відбиватися від Люфтваффе в небі Британії, а на морі – по всьому світу, від Індокитаю до Північної Атлантики, де оперували німецькі підводні човни, а між ними – Середземне море – центральна водна артерія, що зв’язувала метрополію з колоніями і була найважливішим напрямком логістики. А там перебували французький та італійський флоти. Саме з цієї причини англійці і змушені були поставити французам простий вибір: або з нами, або проти нас. І французький флот зробив свій вибір – проти вчорашніх союзників. Ми докладно описували хід цих подій і те, як англійці атакували французький флот в Алжирі й Марокко, але в цьому випадку виділимо лише один епізод, який має особливий символізм і загалом показує те, чим була Франція у Другій світовій війні.
(Далі буде)