Уперше опубліковано: 25.12.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Друга світова війна закінчилася підписанням капітуляції Японії 2 вересня 1945 року в Токійській затоці, і цей захід повинен був мати особливий символізм у єдності союзників, які перемогли блок країн-противників на чолі з Німеччиною на Заході та Японією – на Сході. Зрозуміло, що в Токійській бухті, де й було підписано акт, мали бути присутні прапори союзників – США, Великої Британії, совка і Франції. Але тільки два перші прапори не мали і другого символізму – перевзування під час війни. Тільки Велика Британія воювала з самого початку і до кінця війни на одному її боці, а США, хоч і вступили в неї на два роки пізніше, але теж завжди були тільки на одному боці війни, без різночитань.
А совок був союзником Німеччини майже два роки і тільки потім, не поділивши здобич з Німеччиною, перекинувся на інший бік, після нападу на нього колишнього союзника. Франція зробила те ж саме, але в більш вимушеному порядку. Вона зазнала поразки від Німеччини і перейшла нехай і не в союзники Німеччини та Японії, але все одно – на їхній бік. Ми вже торкалися цієї теми, але цього разу пропонуємо подивитися на ту ситуацію дещо з іншого боку – в контексті символізму.
Після капітуляції в червні 1940 року Франція безумовно і без різночитань перейшла на бік Німеччини. Будь-які інші трактування результату капітуляції – відома вправа з натягування сови на глобус. Це тому, що всі стратегічні ресурси Франції перейшли в розпорядження Німеччини. Безумовно, Німеччина як трофеї захопила озброєння, боєприпаси і все те, чим постачалася французька армія.
Найбільш цінним набутком саме для Вермахту став численний автотранспорт французької армії, а згодом – і реквізований вантажний транспорт цивільних підприємств. Саме з того моменту логістика Вермахту перестала майже повністю спиратися на гужовий транспорт. Практично всі відео та фото вторгнення Німеччини у совок, на яких видно колони вантажних автомобілів, зображують французьку техніку. Там, де її немає, – є гужові підводи.
Умовним винятком із цієї ситуації став ВМФ Франції, більшу частину якого вдалося вивести з головної бази флоту в Тулоні, поряд із Марселем, до портів Алжиру та Марокко, на той час – колоній Франції. Проте це аж ніяк не означало, що флот і колоніальні війська Франції опинилися поза всіма процесами та під якимось іншим управлінням. Те, що називалося «вільна Франція» і позиціонувалося як альтернатива уряду Віші, насправді таким не було.
Адже окупація Польщі Німеччиною та совком призвела до того, що в Англію вдалося піти більшій частині уряду країни, і там було сформовано уряд у вигнанні. Зрозуміло, що це – така собі структура, проте вона тримала прапор Польщі та демонструвала, що країна перебуває в «контра» до загарбника, який перебуває на її території. Це поширена практика, але в ситуації з Францією нічого подібного не сталося. Жодного уряду у вигнанні не було, а «вільні французи» були лише невеликою групою офіцерів, які нікого, крім себе, не представляли і не мали жодного впливу на те, що залишилося від французьких збройних сил під контролем Віші. Згодом це підтвердилося багатьма фактами, наприклад – чистою здачею Індокитаю Японії. І загалом де Голль та його люди нічим не відрізнялися від тих військових, які пішли зі своєї окупованої батьківщини для того, щоб у лавах союзників боротися за визволення батьківщини.
(Далі буде)