Автор: anti-colorados
Але в цьому випадку опцію саме ядерної війни ми не розглядаємо і залишаємо гіпотетичну війну з використанням конвенційних видів зброї. У такому разі співвідношення цих сил буде не на користь будь-якого агресора, а якщо мова заходить про тривалу війну, то економічний потенціал країн Альянсу, який легко конвертується у можливості ВПК, взагалі буде незіставним з можливостями будь-якого агресора. Ну, а якщо взяти карту світу й подивитися на те, хто міг би стати таким агресором, то кандидат залишиться лише один. І ось при порівнянні всього цього з можливостями курника питання агресії завжди знімалося явочним порядком, просто за рахунок наявності колективного договору про взаємодопомогу.
По суті, НАТО з самого початку створювалося так, щоб використати метод, який Сунь Цзи назвав найкращим із усіх варіантів воєн. Він стверджував, що найкраща військова стратегія дозволяє не виграти війну, а уникнути її початку. І ось із цим завданням майже 80 років НАТО справлялося саме в такому ключі. Треба враховувати, що три покоління політиків та військових країн НАТО зробили свою кар’єру саме в цій парадигмі, без урахування перспективи реального ведення бойових дій.
Це – важливий момент, який нам слід враховувати в будь-яких міркуваннях про перспективи України щодо участі в Альянсі. Ще раз: практично всі ті особи, які так чи інакше зав’язані на процес рішення про вступ України до НАТО, не збиралися використовувати опцію реального застосування військової сили на полі бою, а виходили з того, що демонстрація сили є основною й самодостатньою парадигмою Альянсу.
І це – не мої домисли, а об’єктивна реальність. Якби це було інакше, у НАТО не виникло б дискусій, які тривають і зараз, з приводу того, що робитиме кожна з країн у разі нападу лаптів на країни Балтії, Польщу або Фінляндію. Тобто коли мова зайшла про те, що однієї демонстрації сили може виявитися недостатньо і що доведеться натурально воювати, частина країн виявилася неготовими до прямої відповіді на запитання, чи вступлять вони у війну.
Ба більше, серед країн, які «підвисли» на цьому запитанні, виявились і США, ключовий партнер усього блоку. І справа тут не тільки в Тромбі, який вивів це питання в публічну площину і промимрив щось у стилі «Швидше ні, ніж так». Обама не заявляв цього на публіці, але його погляди на цю тему ненабагато відрізнялися від того, що сьогодні демонструє Додік. Навіть Байден не дав чіткої відповіді на це запитання, хоча багато міркував на тему зміцнення НАТО.
Ще раз підкреслю: за ті десятиліття, які минули з моменту заснування Альянсу, він став скоріше про демонстрацію сили, ніж про її застосування. І якщо цей момент ми прийняли у тому вигляді, в якому він склався вже давно, то просто згадаймо, яким був набір політичних лідерів найбільших країн НАТО. Країну – головну учасницю блоку очолював Обама, який загравав перед прутіним і щойно злив його агресію проти Грузії, заснувавши «перезавантаження відносин». Тоді він прямо заявляв, що не хоче конфронтації з прутінським курником. Тобто він прямо заявив про те, що готовий демонструвати силу, але не застосовувати її в реальному ході подій.
(Далі буде)
…Тобто він прямо заявив про те, що готовий демонструвати силу, але не застосовувати її в реальному ході подій…
Как то не по американски получается.
Один из постулатов поведения американца: достал оружие – стреляй. Или не доставай, не демонстрируй.