Автор перекладу: Світлана
Як не крути, а зараз ми споживаємо незрівнянно більші обсяги інформації, черпаючи її з різних джерел, бо війна змушує це робити щодня і щогодини. Напевно, абсолютна більшість наших людей починає день із порції інформації, потім довантажується порціями впродовж дня і перед сном знову приймає «контрольну дозу». Це нормально, тому що війна є потужним чинником стресу, і психіка шукає якусь певну точку рівноваги, щоб не злетіти з котушок, але в цій ситуації є нюанси, які слід враховувати.
Перший із них – назва статті, відеоролика чи чогось подібного. Залежно від конкретної ситуації, ми не завжди маємо змогу витратити час на прочитання всього матеріалу або на те, щоб послухати чи подивитися ролик на Ютубі, і просто пробігаємося по назвах. Здавалося б, назва не розкриває суті матеріалу, захованого під нею, і можна не звертати на неї увагу. Але сукупність таких назв непомітно впливає на психіку. І тут потрібно розуміти дуже важливий момент. Той, хто вигадує назву, і той, хто її читає, мають зовсім різні цілі, настільки різні, що з цього можуть виникнути проблеми.
Ви читаєте масу назв для того, щоб мозок у моменті склав «середню температуру по палаті», а той, хто вигадує назву, має іншу мету. Він повинен придумати щось яскраве, що змусить саме вас відкрити відео або текст, щоб на його ресурсі клацнув лічильник переглядів. Щоб зробити назву яскравою, вдаються до різних хитрощів, про які ви навіть не здогадуєтеся, але їх викладають на відповідних тренінгах, де пояснюють основи роботи психіки середньостатистичного глядача.
Тобто фахівці знають, як ви будете все це переглядати, і розробляють спеціальні прийоми для того, щоб заманити вас саме на конкретний матеріал. Просто відкрийте Ютуб і подивіться на ту вибірку, яку він пропонує, і зовсім трохи погортавши її, ви побачите назви, в яких є таке: «Терміново!» «Щойно!» і особливо «П’ять хвилин тому!». А нижче ви бачите показник самого Ютубу і зрозумієте, що «П’ять хвилин тому» опубліковано п’ять днів тому, і тут виникає запитання: навіщо давати таку назву? А якщо ви зайдете на перелік роликів саме цього автора, то ви побачите масу однотипних назв, де змінюється кількість «хвилин тому» або практично повністю повторюються ці назви. Це свідчить про те, що пацієнт засвоїв кілька таких прийомів і буде їх використовувати до дірок, якщо ви будете звертати на них увагу.
Є й інші прийоми: наприклад, у назві курсивом написано «Шок!» або пишуть, що хтось там був у шоці. Це також дешевий спосіб привернути увагу. І тут справа не тільки в тому, що загалом це дешева маніпуляція, а в тому, що на цю маніпуляцію купуються. Адже якщо взяти цю назву про те, що хтось там був у шоці і при цьому щось робив чи говорив, і порівняти з простим визначенням цього стану, то тут виникне запитання про те, хто з цього дуету більш своєрідний – той, хто таке пише, чи той, кого це чіпляє? Для довідки: ось просте пояснення цього стану:
«Шок – це гострий стан, при якому організм не може забезпечити достатнє постачання крові та кисню до тканин, що призводить до порушення їхніх функцій. Виникає через травми, крововтрати, алергічні реакції, інфекції або з інших причин».
І тепер є сенс перейти до розгляду кількох прикладів того, як воно працює і до чого призводить.
Відтоді як СБУ провела операцію із зачистки літаків стратегічної авіації лаптів, з’явилися десятки статей, у яких писали, що від такого розвитку подій Трумп у шоці або в якомусь іншому, але подібному стані. Щойно ми розглянули саме цей варіант маніпуляції, але є й інші, на вигляд – м’якші, наприклад, такого плану:
Тут діячі описують ситуацію так, неначе вони стояли десь там поряд і спостерігали реакцію Додіка особисто, бо не соромляться описувати його емоції. Загалом із цього приводу можна було б і не сперечатися або взагалі не звертати на це уваги, якби не дослідження американської преси і загальне розуміння психотипу Трумпа, з якого й почнемо. Додік – класичний приклад ледаря-нероби.
Усе своє життя він провів у такому стані і ніколи не орав по 18 годин на добу. В його оточенні буквально всі і в один голос стверджують, що він просто не пристосований до системної та регулярної роботи. Навіть вкрай гострі ситуації, на які він бурхливо реагує, насправді не приводять його у стан підвищеної працездатності. Ніщо не може відірвати його від захоплень та розваг.
А тепер – про його реакцію на щось там, що сталося в Україні чи на расеї. Звідки він про це дізнається? Ще в першій каденції його викрили в тому, що взагалі не читає зведень розвідки про росію. Співробітники Білого дому стверджували, що ці доповіді залишалися нерозібраними й замінювалися новими. І тим більше на них не було жодних позначок президента. А тепер Додік став більш затятим і може кілька днів взагалі не торкатися щоденних доповідей розвідки та інших відомств.
Зате на своєму робочому місці більшу частину часу Трумп проводить за переглядом телепрограм із різними ток-шоу, а також інтерв’ю різних діячів, які говорять про нього чи від його імені. Плюс до того, проаналізувавши його активність у власній соціальній мережі, журналісти дійшли висновку про те, що Трумп із неї тепер зовсім не вилазить, бо удвічі збільшив кількість постів порівняно з першою каденцією, коли він писав у Твіттер.
Причому він же не тільки пише туди, а й робить репости якоїсь уже відвертої дикості. Наприклад, нещодавно він зробив репост повідомлення про те, що у 2020 році Джо Байдена було страчено, а на його місце поставили біоробота. А ще він виступає перед публікою і каже приблизно таке: «Я був ніби гарячий хлопець. Я був гарячим, як пістолет. Думаю, я був гарячішим, ніж зараз, і став президентом. Добре. Я не знаю. Я сказав комусь: «Я був гарячіший раніше чи гарячіший зараз»? Я не знаю».
Але справа не в тому, що він там пише чи репостить, а в тому, скільки часу на це йде. Висновки очевидні: Трумп банально не міг бути в шоці і в нього не відібрало мову просто тому, що він взагалі не знає, про що там розповідають ці діячі, і він був би дуже здивований з того, що йому приписали. Проте ви це бачили вчора, бачите сьогодні і бачитимете завтра. Але щойно побачите – згадайте написане тут і не дайте собі зробити нерви просто на рівному місці. Вами намагаються маніпулювати навіть не для того, щоб у чомусь переконати, а щоб ви натиснули на кнопку «Перегляд». Після цього ви автору такого заголовка вже задарма не потрібні.
Але іноді цілком собі нейтральна назва матеріалу все одно може містити щось таке, що начебто за всієї лояльності до України виглядає дуже дивно. Тим більше коли йдеться про споріднені події, що відбулися впродовж кількох днів. Так, наприклад, вдалося натрапити на роздуми великого фахівця, який веде постійні засідання в Ютубі і плюс до того – їздить світом і влаштовує щось на кшталт творчих вечорів, які він називає «зустрічами».
Попри всю дивину цих заходів, вони мають право на життя хоча б тому, що попит народжує пропозицію, і якщо за це хтось готовий платити свої гроші, то чому б і ні? Тут уся справа в публіці, яка йде послухати не письменника чи якусь іншу творчу особистість, а діяча, який професійно займається маніпуляцією свідомості, хай і не в якомусь шкідливому плані. Словом, якщо на такий товар знаходиться покупець, то його буде продано.
У цьому ж випадку у своєму свіжому виступі він розповів, що атака на Керченський міст мала суто символічний характер. На його думку, росія відбила собі сухопутний коридор північним узбережжям Азовського моря, і тому логістична цінність цієї споруди, хоч і залишилася, але вже не має колишнього значення. Воно й зрозуміло, адже такі операції завжди були візитною карткою ізраїльських спецслужб, а тепер їх явно переплюнули, і до того ж – у досить короткому проміжку часу.
Причому кожна з цих операцій, безперечно, на голову вища за те, чим можуть похвалитися колеги, за масштабом, зухвалістю та інноваційністю підходів, ну, а дві абсолютно різнопланові операції, виконані за два дні, – це взагалі щось за межами. Зрозуміло, що завжди неприємно усвідомлювати, що тебе обскакали в тій галузі, де ти вважався лідером і пишався цим статусом, але це не повинно призводити до того, щоб твій професіоналізм почав шкутильгати на всі чотири лапи. І ось що ми пропонуємо як елемент заявленого прибирання.
За пару днів до атаки на Керченський міст на расеї впали два сухопутні мости. Причому противник то назвав це підривом, то дезавуював заяву, а згодом знову її повернув і тим самим уподібнився до мавпи, яка ніяк не могла визначитися, з розумними вона чи з гарними. Останні віяння там такі, що мости все-таки було підірвано з використанням вибухівки Сі-4. А ми зазначимо, що під вибухом Керченського мосту наші фахівці підписалися миттєво, а про ці немає жодних заяв. Але нам цікавий інший аспект цих обвалень мостів.
У першому випадку автомобільний міст упав на залізницю в той момент, коли по ній рухався пасажирський паровоз. Скажімо так, якби міст справді могли підірвати наші специ, то, напевно, вони б дочекалися поїзда з пальним або боєприпасами, щоб завдати максимальної шкоди ворогові. А причавити десяток роззяв немає ніякого сенсу. Однак важливо тут те, що було перервано рух як автомобільним мостом, що впав на залізницю, так і залізницею, доки звідти не прибрали уламки самого моста, зіпсованого паровоза і не полагодили залізницю. Можливо, це вже зроблено, а може, там досі тривають відповідні роботи.
У другому випадку ситуація виявилася дзеркально протилежною – залізничний міст упав на автомагістраль, але ефект виявився ідентичним. Рух було перервано як залізницею, так і на автомагістралі. І тепер можна звернути увагу на Керченський міст. Як відомо, ним організовано як автомобільний, так і залізничний рух, про який і розповідав згаданий вище оглядач. Тільки він чомусь забув про те, що під мостом організовано морський рух.
Пропустити цей момент було неможливо в принципі, якщо не зробити цього навмисно. Адже насправді це вже третя за рахунком атака на цей міст, але перша – по опорі аркового перекриття. Очевидно, що метою атаки є довготривале виведення з ладу самого моста, бо атаки зазнала саме опора, але найголовніше – на цю опору покладено арковий проліт моста. А якщо так, то вперше атаковано той сегмент конструкції, під якою проходить морське сполучення. Тобто коли буде отримано потрібний ефект і опора втратить свої несучі властивості, у воду впаде арка моста, що приведе до зупинки судноплавства Керченською протокою.
Адже з портів Азовського моря ворог веде активну морську логістику. Крім того, по Дону, який впадає в Азов, противник може перекидати відносно невеликі кораблі з Каспійського моря або з місць їх будівництва на Волзі в Азовське, а отже – і в Чорне море, тим самим поповнюючи корабельний склад серйозно потріпаного чорноморського флоту. І, між іншим, зараз противник має в розпорядженні надводні носії ракет «Калібр», отримані саме таким чином.
Якщо зовсім просто, то військові кораблі федерації, понад ті, що є вже зараз, можуть потрапити в акваторію Чорного моря тільки через Босфор або Керченську протоку. Дяка Ердогану – Босфор давно закрито, і таким чином, єдиний маршрут, яким можна перекинути кораблі, – це система каналів та річки Волга і Дон. І тут постає запитання про те, чим же можна перекрити Керченську протоку? Якби там не було моста, зробити це було б нереально, а тепер там є величезна аркова конструкція, яку можна занурити у воду і вирішити це завдання.
Якщо повернутися до сухопутних мостів, що обвалилися у прикордонних районах федерації, то можна не сумніватися в тому, що за кілька днів противник зможе розчистити завали, і якщо на тих ділянках залізниці та автомобільних доріг, які йшли мостами, рух вдасться відновити нескоро, то під ними рух відновлять досить швидко. А ось із Керченським мостом – інша справа, тому що все це лежатиме на дні, і щоб його підняти, потрібні потужні крани і досить багато зусиль просто посеред протоки.
А як ми пам’ятаємо, наші військові вже втопили під Ялтою великий плавучий кран, і якщо вони почнуть ці масштабні роботи з підйому конструкцій моста для того, щоб звільнити фарватер, можна очікувати атаки дронів, щоб на нього вкласти ще й плавучий кран разом із тими суднами, які братимуть участь у заході. Якщо неодноразово вдавалося топити бойові кораблі, то плавкран можна прилаштувати без шуму та пилу.
Здавалося б, цей розклад лежить просто на поверхні, але публіці побіжно розповідають про те, що міст має символічне значення і що його підрив – акція відплати без практичного наповнення. Так може розповідати людина, яка не розуміє суті ситуації, але не той, хто повинен знати, розуміти та оцінювати цю ситуацію. Якщо ж оцінка виходить якась дивна або, як у цьому випадку – дивна на всю голову, то з такими джерелами треба бути дуже обережними, бо в такому разі незрозуміла мета такого подання матеріалу.
Прибирання закінчив.