Пам’ятна дошка

Уперше опубліковано: 25.07.2021

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Сьогодні – день російської дикості, це вже безперечно. Коли було написано сьогоднішню статтю про «звитягу» російського флоту, ми ще не знали про те, що в цей момент справжня дикість відбувається в Санкт-Ленінграді. І там, де найдикіша дикість, завжди поруч знаходиться Шойгу.

Багато хто пам’ятає, що він відкрив церкву кремлівського патріархату, яку відлили з німецьких танків та швейних машинок «Зінгер». Знаменита вона тим, що там вжито реліквії (так тоді й написали) з Третього Рейху. Наприклад, на почесному місці там представлено особисті кальсони фюрера з написами німецькою: «Там, де жовте, – перед, а де коричневе – зад». Окремо представлено вуса Гітлера, і, кажуть, був ще чуб, але його путін забрав у особисту колекцію.

Так от, цього разу Шойгу відзначився тим, що у згаданому вище місті відкрив пам’ятну дошку, споруджену на честь перемоги над турками. Щоправда, історія замовчує про велику битву під Санкт-Ленінградом, але Шойзі видніше, куди турки дійшли в 1770 році. Власне, у Мережі це з’явилося в такому вигляді.

Ну, і звісно ж, джентльмени, які добре володіють історичними контекстами, одразу це все й прокоментували.

А ми тут вкажемо на один важливий момент, який ми кілька років тому висвітлювали докладно, а тут просто нагадаємо основну тезу, бо вона якраз в тему. Причому настільки в тему, що чітко проглядаються історичні паралелі.

Та сама війна з турками мала докорінну відмінність від петровських воєн, бо тоді він воював «за свої». Точніше – не так. До 1700 року Петро платив данину кримському хану, бо царство московське було його васалом, але потім – перестав. А якщо так, то у скарбниці виявився надлишок бабла, який ішов на данину. Ну, а московити, щойно в них з’являються гроші, розпочинають війни. Нічого нового. От тільки грошей виявилося не настільки багато, щоб широко крокувати. Звісно, Петя вирішив позичити грошей на війни в Європі, але там його послали натурально, як тепер янелоха. Та знаменита історія з церковними дзвонами, переплавленими на гармати, – якраз із тієї опери.

Так от, у другій половині 18 століття на престолі вже повним ходом орудували товариші, щільно пов’язані з Європою, і коли почалася бійка з Туреччиною, кредит таки дали. Але війна виявилася не так щоб зовсім вдалою. Принаймні, здобичі, яка перекрила б витрати на війну, не виявилося зовсім, а гроші було взято під нескромний відсоток. І ось наступні сто років росія опинилась у борговій ямі. Експортного потенціалу майже не було, і повернути кредит банально не було чим. До речі, Аляску було продано тому, що настав час платити відсотки, а грошей не було. Тож її й продали, щоб розплатитися з боргами, а вся нісенітниця, яку потім писали кілотоннами, – просто прикриття справжніх подій.

Тому, єдине, що могла росія продавати, – це свою армію. І далі наполеонівські війни зумовлювалися тим, що за гарматне м’ясо охоче платили або просто списували частину боргу. Всі ці «походи через Альпи», Аустерліци та інші Бородіни були просто комерційним підприємством. Бо баби ще народять.

Відтоді й пішло таке скотиняче ставлення до своєї армії, бо її натурально було продано, як гарматне м’ясо, на забій. І звідти – таке саме ставлення до всього. Тож дошку Шойгу відкрив правильну і дуже пам’ятну. Тільки виглядає вона як щось незавершене. З одного боку там має висіти сам Шойгу, ну а з іншого – путін для повноти композиції.