Автор: anti-colorados
У цій ситуації Орко вважав себе незамінним для Борджія і мало не рівним йому, бо за ним були сила та репутація. Так буває завжди, коли слуга відтягнув свого хазяїна від прірви. Епоха сьогунату в Японії – якраз про це. Імператор став церемоніальною і суто представницькою фігурою, а реальну владу отримав сьогун, колишній слуга, який силою зброї придушив столітню війну дайме – місцевих князів. По суті, він повернув імператорові цілісну Японію, а натомість відібрав у нього реальну владу.
Але Макіавеллі якраз і звертає увагу на цю важливу грань, яку справжній державець не повинен дати переступити нікому, і на далеких підступах до цього моменту, поки слуга остаточно не усвідомив свою владу, – ліквідувати його фізично. А в цьому випадку, коли йшлося про придушення заколоту, цей момент настав одразу після того, як протести стихли. Борджіа відразу звинуватив Орко в тому, що той замість того щоб знизити розпал пристрастей і покарати призвідників, влаштував свавільний терор. Словом, він стратив намісника на втіху публіці. У результаті він отримав придушений заколот і мертвого виконавця його волі.
Це був не перший і вже точно – не останній варіант використання цього принципу, і тут можна було б згадувати просто каскад подібних, нехай і кілька розмитих варіантів, у ході Французької революції, але можна згадати дещо ближче до наших часів. Ідеться про голову НКВС Миколу Єжова, який виконав для Сталіна важливу роботу, яку той сам не міг виконати з технічних причин. Він мав знищити «стару гвардію», або стару партійну еліту, яка своїм становищем була зобов’язана не йому особисто, а Леніну.
Тому відкрито виступити проти «ленінців» було б помилкою, адже хтось міг підняти знамено опору, а на той час він ще не цілком міг контролювати армію. З нею справа була ще гірша, бо у строю були воєначальники, які точно знали про «подвиги» самого Сталіна під час громадянської війни і особливо – Варшавського походу, де він обіймав посаду члена Реввійськради Південно-Західного фронту. А загальне командування операцією та розробку плану здійснював Михайло Миколайович Тухачевський, який чудово знав, як Сталін вплинув на провал операції і як драпав після того, як війська Юзефа Пілсудського розгромили більшовиків.
Таких свідків ганьби та нікчемності Сталіна треба було знищити чужими руками, і голова НКВС Єжов виконав завдання на відмінно. Він сам розробив техніку силових допитів, які ламали кого завгодно і змушували зізнатися в чому завгодно та власноручно підписати свідчення про шпигунство на десяток розвідок. Тобто він виконав для Сталіна приблизно те, що Орко для Борджіа. Тільки Сталін спрацював на випередження, не чекаючи заколоту, і його тоді вже не сильно хвилювали настрої черні, бо її «заспокоїв» попередник Єжова – Ягода.
Йому потрібен був «чистильник» найвищих ешелонів влади. І ось, закінчивши свою роботу і направивши на розстріл партійну еліту, Єжов став усвідомлювати свою вагу і почав подумувати про те, що він зміг би керувати країною не гірше, а, може, й краще за Сталіна. Але до кінця це переконання не дозріло, і вірного слугу, який для господаря забруднився кров’ю по самі вуха, було страчено за «перегини», або простіше – терор і беззаконня, як до нього страчено Ягоду, а до нього – Орко. І що найцікавіше, до нього було застосовано всі ті «методи переконання», які він сам розробив і старанно практикував, а в результаті він підписав усе те, що підписували ті, кого він кинув у розстрільний підвал.
(Далі буде)
Для Світлани. Не “кілька розмитих сценаріїв” а “дещо розмитих”.
Кілька розмитих сценаріїв – бiльше одного розмитого сценарія.
Дещо розмитих – трохи розмитих.