Тест на царя (Частина 1)

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Зараз дедалі частіше трапляється термін «цар не справжній», що застосовується до прутіна у ствердній або запитальній формах, але завжди цей вираз застосовується з відомою «поправкою на вітер». бо прутін не є царем у формальному розумінні цього слова, а чи справжній він чи ні, скоріше стосується не його фюзеляжу з лисою голівкою вгорі, а швидше його modus operandi, або того, як він діє.

З його статусом альфа-ховрашка, його слова і заяви теж слід розглядати як дію, бо чинні закони дозволяють йому ворушити язиком від імені всього населення курника. А плюс до того, всі його дії якраз і зумовлені розпорядженнями чи наказами, бо своїми руками він грає у хокей та у валізку. І от сукупність його дій таки стає основою для цих реплік.

Але найчастіше оцінки або сумніви, висловлені з приводу його дій, стосуються вже приватних моментів, не зачіпаючи самого фундаменту конструкції, яка робить персонаж автократом будь-якого виду – чи то царем, генсеком чи ось таким президентом, але в будь-якому разі – государем. А ми пам’ятаємо, що п’ять століть тому Нікколо Макіавеллі написав свою знамениту працю «Державець», у якій він розкривав принципи успішного правління та прийоми, якими досягається цей успіх. І ось з урахуванням цього аналізу можна оцінити відповідність прутіна цим старим принципам.

Спочатку слід зазначити, що Макіавеллі писав свою працю не на основі абстрактних понять і філософії, а відштовхуючись від власної практики та життєвого досвіду. Зразком ідеального державця він вважав свого господаря Чезаре Борджіа, який справді демонстрував дива віртуозного правління, перевершуючи будь-яких окремих або колективних опонентів хитрістю та вмінням вибудовувати витончені комбінації.

У нашому випадку нам важливий лише один прийом, який Борджіа використовував не один раз. Найзнаменитішим із усіх став його план приборкання заколоту, що спалахнув у його землях. У 1501 році, коли ситуація стала зовсім небезпечною і загрожувала перерости у відкритий бунт, він запропонував одному з найвидатніших полководців того часу Раміро де Орко (Ramiro de Lorqua) стати намісником у Романії. Це був продуманий крок, тому що Борджіа точно знав, якими методами Орко наводитиме порядок, а тим більше він сам йому дав на це карт-бланш.

Не дивно, що новий намісник не обмежував себе в методах придушення заколоту і, висловлюючись сучасною мовою, застосував повномасштабний терор. Страти йшли конвеєром, а маючи невгамовну жадібність, Орко став практикувати конфіскації всього майна у власників на власний розсуд. Ті, хто легко розлучався зі своїм майном, мали шанс вижити, а ті, хто чинив опір, – зазнавали тортур і страт. Тут простежується аналогія з тим, що зараз робить прутін. Він теж забирає майно, яке за своєю цінністю не йде в жодне порівняння із середньовічними статками, ну, й поки що там немає страт, хоча у в’язницю фігуранти йдуть стройовим кроком. Але зауважимо: прутін робить не те, що робив державець – Борджіа, а те, що робив його інструмент – воєначальник де Орко.

В результаті суцільного терору бунт вдалося придушити, але ненависть населення до Орко вийшла за всі можливі межі. Простіше кажучи, намісник не зміг повністю викорінити бунт, а лише пригамував його натиском терору. Це нагадувало пружину, яку вдалося стиснути й зафіксувати, але будь-якої миті вона могла повернутися у вихідне становище. Але суто технічно Орко виконав свою роль і, що називається, підстриг газон, тобто вирахував і знищив найбільш буйних, за якими могли піти інші незадоволені.

(Далі буде)