Уперше опубліковано: 19.09.2022
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Із Самарканда він повернувся у зовсім зіпсованому настрої. Там він хоч і намагався триматися молодцем, але все ж таки найнеприємніше сталося, і найголовніше, він не помітив, як це сталося. Справді, він докладав усіх зусиль для того, щоб ніхто не побачив, як його кінцівки танцювали, немов баядери в бардаках Шанхая, і тому сам виробляв якісь хитромудрі рухи, які поставили в глухий кут відразу двох завідувачів кафедр. Першого – завідувача кафедри клінічної психіатрії, а іншого – завідувача кафедри пантомімного мистецтва. Кожен у цьому знаходив щось своє, але чим далі заходили пошуки, тим складнішою була відповідь на просте запитання: «Що це з дідом сталося?»
Насправді сценка була дуже проста: люди просто вітали одне одного, а потім, помітивши чоловічка, який танцював, хтось уточнив:
– Схоже, цей поц когось чекає?
– Нічого. Перетопчеться!
Зрозуміло, що він усього цього не чув, але посилено демонстрував, що не відбувається нічого незвичайного і принизливого. Ну, а потім його посадили на диван без колишніх 15 метрів дистанції, на яку він всаджував Макрона. Тут його просто посадили куди було, і йому довелося вдавати, що він такою розсадкою задоволений не менше, ніж сидінням за столом, на який могли б спокійно приземлитися два вертольоти. І це було б теж нічого. Але в цій товкотнечі хтось непомітно справив на нього малу потребу, або, як кажуть у коронованих осіб, «законтачили».
Він сам не помітив, як це сталося, і дуже сподівався, що ніхто цього не побачив, і головне, що це не потрапило на відео. Адже якщо воно випливе на публіці, то його надтаємний бункер перетвориться якщо не на півнячий куточок, то точно – на хату-«обіженку». У зв’язку з цим він чекав каверзи від своєї обслуги, яка теж могла про це дізнатися. На цей випадок він заготовив своє улюблене кімоно, чорний пояс та меч для харакірі, виконаний відомим японським майстром. У виготовленні було використано комбінацію з двох високоякісних матеріалів – латексу та силікону. Меч забезпечувався підсвічуванням, як у джедаїв, та вібрацією у п’яти різних режимах.
І ось до його особливо захищеної «капсули бункера» м’якою ходою дроворуба тихо вплив референт, який вкрадливим голосом оголосив:
– Ваша величносте, до вас гонець із України.
Старий сторопів і через секунду уточнив:
– Який такий гонець?
– Ну, мабуть, на Україні є гінці…
– Не «на» Україні, а в Україні! Запам’ятай, бо лихо на нас накличеш!
– Як скажете, але якщо вже використовувати прийменник «в», то я сказав би, що він в камуфляжі.
Цієї миті пролунав глухий удар у двері, і ця металева конструкція повільно відчинилася. У дверях стояв кремезний військовий у пікселі ЗСУ і з синьою стрічкою на рукаві. Зросту в ньому було близько двох метрів, і на його обвітреному обличчі явно читався слід від тактичних окулярів. Він був без зброї, але при погляді на нього мимоволі виникало враження, що зброя в його руках мала б вигляд перебору. Там такі руки, що більше нічого й не треба.
(Далі буде)